Правомірність правочинів: діалектика приватних та публічних інтересів

Abstract

Стаття присвячена комплексному аналізу правомірності правочинів у цивільному праві України. Досліджується сутність поняття правомірності як фундаментальної характеристики правочину, що забезпечує реалізацію інтересів його учасників у правовому полі. Автор простежує історичну спадкоємність сучасних концепцій правочинів від римського права, зокрема щодо класифікації правочинів, формальних вимог та підстав для визнання правочинів недійсними. У роботі проводиться чітке розмежування понять «правомірність» та «законність» правочину. Обґрунтовується, що правомірність є ширшим поняттям і охоплює відповідність не лише нормам позитивного права, але й іншим джерелам цивільного права, зокрема його принципам, звичаям та загальновизнаним вимогам. Особлива увага приділяється проблемі правочинів, що порушують публічний порядок. Автор досліджує парадокс недійсної неправової дії, яка формально не повинна породжувати правові наслідки, проте фактично їх спричиняє, аналізує критерії визначення публічного порядку та обґрунтовує необхідність його розширеного тлумачення. На основі аналізу чинного законодавства та судової практики автор доводить, що правочин може бути визначений таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення публічно-правових нормативних актів держави, які визначають основи державного устрою, політичної системи та економічної безпеки держави, і кваліфікований як злочин чи адміністративне правопорушення. Обґрунтовується позиція, що кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника такого правочину до кримінальної відповідальності або постанова компетентного органу про притягнення до адміністративної відповідальності. Автор пропонує конкретні шляхи вдосконалення правового регулювання інституту правочинів, спрямовані на забезпечення єдності судової практики та захисту прав та інтересів учасників цивільних правовідносин.