Адміністративно-процедурні норми, що адресовані дискреції, у механізмі запобігання корупції

Abstract

У ході дослідження визначається роль та місце адміністративно-процедурних норм у механізмі запобігання корупції через їх вплив на обмеження дискреційних повноважень. Розглядаються основні законодавчі положення, що регулюють межі дискреції, принципи адміністративної процедури та вимоги до обґрунтування адміністративних актів як інструменти запобігання корупційним ризикам. Зокрема, досліджено вплив основоположних принципів адміністративної процедури - юридичної визначеності, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності та розсудливості - на зменшення корупційних ризиків при здійсненні дискреційних повноважень. Проаналізовано значення принципу законності та його роль у запобіганні корупційним проявам через шляхом зважування цілей закону, основних принципів із конкретними повноваженнями, які надані законодавцем. В статті обґрунтовано, що адміністративно-процедурні норми відіграють важливу роль у механізмі запобігання корупції через регламентацію меж дискреційних повноважень, встановлення чітких принципів адміністративної процедури та вимог до обґрунтування адміністративних актів. Досліджено механізм реалізації адміністративних актів та його вплив на мінімізацію корупційних ризиків у публічному управлінні. Виявлено, що чітка регламентація процедури виконання адміністративних актів та встановлення відповідальності за їх невиконання сприяють прозорості діяльності адміністративних органів та зменшенню можливостей для корупційних зловживань. Авторами зроблено висновок, що положення Закону «Про адміністративну процедуру», які адресовані дискреції, можуть та повинні розглядатися як такі, що є складовими механізму обмеження дискреції. Тут йде мова про законодавчу регламентацію меж дискреції, через закріплення принципів адміністративної процедури, через спрямування адміністративних органів на формування адміністративної практики. Також антикорупційну роль відіграють і законодавчі положення, які встановлюють обов’язок органу, що прийняв адміністративний акт, прийняти рішення про застосування заходу впливу у разі невиконання адміністративного акту добровільно зобов’язаною особою – адресатом. Визначається, що недоліком процедурного законодавства все-таки є встановлена залежність необхідності мотивування адміністративного акту тільки від того, чи цей акт є позитивним, чи негативним для особи, але від наявності дискреції у адміністративного органу при прийнятті рішення – ні.