Еволюція ключових наративів пропаганди у французькомовному політичному дискурсі

Abstract

У статті розглянуто прогрес ключових пропагандистських наративів у французькомовному політичному дискурсі минулих століть і сьогодення. Проаналізовано варіанти використання пропаганди для формування суспільної думки та легітимізації політичної влади, з урахуванням історичних, соціальних та культурних контекстів. У політичному дискурсі часто використовуються такі засоби, як риторика, символіка, використання наративів національної ідентичності, культури та моральних цінностей для мобілізації суспільства або обґрунтування певних політичних рішень. Пропаганда є невід’ємною частиною політичного дискурсу і може бути яскраво вираженою або ж прихованою. Виявлено, що від самого початку термінопоняття «пропаганда» не мало тієї негативної конотації, яку можна констатувати сьогодні. Протягом століть, а також змін у політичному житті Франції, поняття набуло теперішнього значення. Особливу увагу приділено трьом історичним етапам: революційному періоду XVIII століття, епосі правління Наполеона, а також періоду двох світових воєн. Зокрема, під час Французької революції пропаганда ґрунтувалася на ідеях свободи, рівності та братерства, спрямованих на подолання феодальної системи. У Наполеонівську епоху основним наративом стало возвеличення імперії та культу особистості імператора. У XX столітті французький політичний дискурс демонстрував використання пропаганди як інструменту боротьби між протилежними ідеологіями. У сучасному ж французькомовному політичному дискурсі виділено кілька основних напрямів пропагандистських наративів: захист національної ідентичності, соціальна справедливість, екологічна відповідальність та європейська інтеграція. Досліджено, що політичні устрої, революції, окупації неодмінно і значно впливали на настрої та пропагандистські наративи, змінюючи їх відповідно до політичних поглядів. Однак, можна простежити і певні схожості в основних ідеях, принципах чи намірах. Зрештою, результати демонструють, що пропаганда, незалежно від епохи, залишається потужним інструментом політичної комунікації, здатним мобілізувати суспільство та впливати на його сприйняття реальності.

The article examines the progress of key propaganda narratives in French political discourse of past centuries and the present. The options for using propaganda to shape public opinion and legitimize political power are analyzed, taking into account historical, social, and cultural contexts. Political discourse often uses such means as rhetoric, symbolism, and the use of narratives of national identity, culture, and moral values to mobilize society or justify certain political decisions. Propaganda is an integral part of political discourse and can be either overt or covert. It is revealed that from the very beginning the term “propaganda” did not have the negative connotation that can be stated today. Over the centuries, as well as changes in the political life of France, the concept has acquired its current meaning. Particular attention is paid to three historical stages: the revolutionary period of the 18th century, the era of Napoleon’s reign, and the period of two world wars. In particular, during the French Revolution, propaganda was based on the ideas of freedom, equality and fraternity, aimed at overcoming the feudal system. In the Napoleonic era, the main narrative was the glorification of the empire and the cult of the emperor’s personality. In the 20th century, French political discourse demonstrated the use of propaganda as a tool of struggle between opposing ideologies. In modern French political discourse, several main directions of propaganda narratives have been identified: the protection of national identity, social justice, environmental responsibility and European integration. It has been studied that political systems, revolutions, occupations have inevitably and significantly influenced moods and propaganda narratives, changing them in accordance with political views. However, certain similarities in the main ideas, principles or intentions can be traced. Ultimately, the results demonstrate that propaganda, regardless of the era, remains a powerful tool of political communication, capable of mobilizing society and influencing its perception of reality.