Морфо-синтаксична структура комунікативних ситуацій каузації гніву (на матеріалі польської мови)

Abstract

Гнів – сильна емоційна реакція, що може виникати як відповідь на певні зовнішні фактори (несправедливість, конфлікти, загрози, перешкоди у досягненні мети та ін.), а також внутрішні фактори (особисті переконання, цінності). У короткостроковій перспективі гнів може бути корисним для людини. Однак, якщо його не контролювати, це може призвести до негативних наслідків, як для здоров'я, так і для взаємин з іншими людьми. Тому, важливо навчитися керувати цією емоцією, щоб не дати їй руйнівно впливати на життя. Наша стаття присвячена дослідженню морфологічного і синтаксичного вираження синтетичних та аналітичних каузативів гніву в польській мові. Під каузативністю ми розуміємо семантичну категорію, яка виражає причинно-наслідкові зв'язки між реаліями позамовної дійсності. Як і більшість дослідників, ми вважаємо, що категорія каузативності репрезентується на семантичному, синтаксичному та морфологічному рівнях. Каузація гніву у польській мові може позначатися за допомогою дієслів, фразеологічних одиниць та синтаксичних конструкцій, що включають назву емоції та допоміжне дієслово. У нашому дослідженні усі комунікативні ситуації каузації гніву ми поділяємо на агентивні та неагентивні (в залежності від наявності чи відсутності агенса). У семантичній структурі агентивних комунікативних ситуацій виділяємо агенс, каузатор (або причину), експерієнцер та предикат. Агенс – це актант, який здійснює емоційний вплив. Експерієнцер – той, хто переживає емоційний стан. У ролі каузатора, або причини, може виступати подія, стан, предмет, який викликає у обʼєкта емоційний стан. При аналізі мовної обʼєктивації каузації емоцій каузатор відіграє важливу роль. У неагентивних комунікативних ситуаціях агенс відсутній. Кожен компонент цієї семантичної структури має свою синтаксичну реалізацію. Усі аналізовані конструкції розділяємо на три групи: агентивні розщеплені, агентивні нерозщеплені та неагентивні конструкції. До розщеплених відносимо такі конструкції, у яких агенс і каузатор є окремими актантами, а до нерозщеплених – такі, де ці семантичні ролі поєднуються в одному актанті. Результати дослідження показали, що неагентивні конструкції є найчисленнішою групою.

Anger – is a strong emotional reaction that can arise in response to certain external factors (such as injustice, conflicts, threats, obstacles to achieving goals, etc.) as well as internal factors (personal beliefs, values). In the short term, anger can be beneficial for a person. However, if not controlled, it can lead to negative consequences for both health and relationships with others. Therefore, it is important to learn to manage this emotion in order to prevent it from having a destructive impact on one's life. The article analyses the morphological and syntactic expression of the causator (or cause) in the communicative situations of causation of anger in the Polish language. By causation we mean the semantic category which expresses the causal relationships between the fundamentals of non-linguistic reality. The causation of anger in Polish can be indicated by means of verbs, phraseological units and syntactic constructions that include the name of the emotion and an auxiliary verb. The purpose of this study is to analyse the syntactic structure of communicative situations of causation of anger. We divide them into agentive and non-agentive (depending on the presence or absence of an agent). In the semantic structure of agentive communicative situations, we distinguish an agent, a causer, an experiencer, and a predicate. In non-agentive communicative situations, the agent is absent. Each component of this semantic structure has its own syntactic implementation. An agent is an actant that exerts emotional influence. An experiencer is someone who experiences an emotional state. A causer, condition or object that causes an emotional state. When analyzing the linguistic objectification of the causation of emotions, the causator plays an important role. All of the analysed constructions were divided into three groups: agentive split constructions, agentive unsplit constructions and non-agentive constructions. Split constructions refer to those in which the agent and causator are separate actants, while unsplit ones refer to those in which these semantic roles are combined into one actant. The results of the study show that the most numerous group among the examples is that of non-agentive constructions.