Глобальні стратегії одомашнення та очуження у перекладознавчій концепції Івана Франка

Abstract

У дослідженні здійснено спробу реконструювати на основі ідентифікованих висловлювань погляди видатного українського перекладача, основоположника українського перекладознавства Івана Франка (1856–1916) на такі глобальні стратегії, як одомашнення та очуження, і їх реалізацію через різноманітні локальні стратегії. Теоретико-методологічне підґрунтя дослідження становить теорія соціального простору П’єра Бурдьє, яка дозволяє виявити причинно-наслідкові зв’язки між констеляціями поля, позиціями агентів у цих полях, які зумовлені різними типами їхніх капіталів, та принципами сприйняття, поглядами та механізмами перекладацької поведінки. Виявлено, що осердям Франкової концепції в аспекті співвідношення «вихідна культура – текст – цільовий читач» є стратегія одомашнення, на позначення якої він використовує поняття «українізація» та «націоналізація» і яка виникає як реакція на суспільно-політичні, економічні та соціальні чинники розвитку українського перекладацького поля та його внутрішні закони у Франкову добу. На думку І. Франка, глобальна стратегія одомашнення може реалізовуватися через такі локальні стратегії, як деталізація чи скорочення певних змістових частин, надання локального колориту або його усунення (через локалізацію імен, назв, місця дії, використанням зразків національного гумору); використання типової для цільової культури версифікації; мовні трансформації тощо. На основі Франкових висловлювань показано, що І. Франко трансформує свої погляди на перекладацькі стратегії і зрештою у зрілий період виступає за поміркованість використання одомашнення як глобальної стратегії, якщо перекладач має на меті подати своєму читачеві переклад, а не переробку. Надмірна доместикація, як вважає І. Франко, робить текст поверхневим, примітивним і спрощеним, а надто радикальні зміни у мові, стилі можуть мати протилежний ефект і віддаляти текст від читача. У статі підкреслено, що назагал Франкові ідеї відповідають обставинам доби і перегукуються з поглядами, які домінували у західній перекладознавчій думці, зокрема вони суголосні ідеям Ф. Шлейєрмахера у трактуванні одомашнення як засобу формування літературного смаку серед широкої аудиторії, хоч І. Франко, на відміну від Ф. Шлейєрмахера, не вважав очуження еталонною стратегією.

The article attempts to reconstruct based on identified statements the views of the prominent Ukrainian translator and founder of Ukrainian Translation Studies, Ivan Franko (1856–1916), on global strategies such as domestication and foreignization, as well as their implementation through various local strategies. The theoretical and methodological framework of the research is Pierre Bourdieu’s theory of social space, which facilitates the identification of causal relationships between field constellations, the positions of agents within these fields, shaped by various types of his capital, and the principles of perception, attitudes, and mechanisms of translational behavior. It was found that the core of Franko’s concept regarding the “source culture – text – target reader” relationship lies in the strategy of domestication. Franko referred to this strategy with terms such as “Ukrainization,” and “nationalization,” seeing it as a response to the socio-political, economic, and social factors influencing the development of the Ukrainian translation field and its internal dynamics during his time. According to Franko, the global strategy of domestication can be realized through such local strategies as the expansion or reduction of certain content, the addition or removal of local flavour (via the localization of names, titles, settings, or the use of national humor); employing versification typical for the target culture; and linguistic transformations, among others. Based on Franko’s statements, it is demonstrated that his views on translational strategies evolved over time. In his mature period, Franko advocated for moderation in the use of domestication as a global strategy if the translator’s aim was to provide the reader with a translation rather than an adaptation. Excessive domestication, Franko argued, renders the text superficial, primitive, and overly simplified, while radical changes in language or style can have the opposite effect, distancing the text from the reader. The article emphasizes that, overall, Franko’s ideas correspond to the conditions of his time and resonate with the dominant perspectives in Western Translation Studies. In particular, they align with Friedrich Schleiermacher’s views on domestication as a means of cultivating literary taste among a broad audience. However, unlike Schleiermacher, Franko did not consider foreignization to be the exemplary strategy.