Список Тодора Врачанського катехізичних повчань Феодора Студита у рукописній збірці № 338 (НБКМ, Софія)

Abstract

Статтю присвячено дослідженню поширення та побутування Катехізичних повчань Феодора Студита у болгарській рукописній традиції XVIII ст. Катехізичні повчання Феодора Студита – це практичні настанови монахам щодо здійснення чернечого служіння та ведення духовної боротьби з гріховною плоттю, які були укладені у «Великий» та «Малий збірник». Проповіді Феодора Студита для монахів були популярними серед слов’ян і не втрачали своєї популярності протягом століть. Науці відомий факт, що у 1676 р. у Венеції опублікувано книгу новогрецькою мовою «Κατηχητικον», яка містила переважно повчальні слова МК. Дослідження опирається на результати попередніх праць, за якими саме це видання у XVIII в. двічі було перекладено болгарським перекладачем, письменником та проповідником Йосифом Брадатим. Один з його перекладів є більш повним і точніше відтворює зміст оригіналу, інший – скороченим та спрощеним. Автограф першого перекладу збережений і представлений рукописом НБКМ (Національною бібліотекою Св.св.Кирила та Мефодія) № 1058, автограф другого – ще не відкрито, переклад міститься у декількох списках (анонімному – НБКМ № 1059 та списку Тодора Врачанського – НБКМ № 1062). Метою розвідки є визначення корпусу рукописів, що містять списки катехізичні повчання Феодора Студита, виконані послідовниками Йосифа Брадатого, та з’ясування їхньої приналежності до групи списків першого чи другого перекладу. Встановлено, що список проповідей Феодора Студита НБКМ № 338, здійснений Тодором Врачанським у 1789 р., відображає другий переклад Й.Брадатого. Визначено особливості складу списку, який зіставлено з іншими відомими списками; описано основні текстологічні та мовні особливості списку НБКМ № 338. Точність списків Тодора Врачанського може сприяти реконструюванню не відкритого нині автографу Й. Брадатого, однак для встановлення його мовних особливостей необхідний ретельний всебічний аналіз усіх списків другого перекладу.

The article is devoted to the study of the dissemination of the Catechetical Homilies written by the Theodore the Studite in the Bulgarian manuscript tradition of the 18th century. Catechetical Homilies of Theodore the Studite are practical instructions for monks on performing monastic service and waging spiritual warfare against sinful flesh, compiled into the Large (LC) and Small Collections (SC) of the Catechetical Homilies. Theodore the Studite's sermons for monks were popular among the Slavs and retained their relevance over the centuries. It is known to science that in 1676 in Venice was published a book in Modern Greek titled Κατηχητικόν, which primarily contained Catechetical Homilies from the SC. The study builds upon previous research showing that this edition was translated twice in the 18th century by the Bulgarian translator, writer, and preacher Josif Bradati. One of his translations is more complete and accurately reflects the content of the original, while the other is abridged and simplified. The autograph of the first translation is represented by manuscript No. 1058 (National Library “St. St. Cyril and Methodius”, Sofia). The autograph of the second translation has not yet been discovered; the translation exists in several copies (an anonymous copy – MS No. 1059, and the copy by Todor Vrachanski – MS No. 1062, National Library, Sofia). The aim of the study is to identify the corpus of manuscripts containing copies of Theodore the Studite's Catechetical Homilies made by Josif Bradati’s followers and to determine their affiliation with either the first or second translation group. It is proved that the Theodore the Studite’s sermons in MS No. 338, National Library, Sofia which was copied by Todor Vrachanski in 1789, reflects Josif Bradati’s second translation. The composition of the collection is analyzed and compared with other known copies; the primary textological and linguistic features of manuscript MS, No. 338 National Library, Sofia are described. The accuracy of Todor Vrachanski's copies may contribute to the reconstruction of Josif Bradati’s currently undiscovered autograph. However, a thorough and comprehensive analysis of all copies of the second translation is necessary to determine its linguistic features.