Інтер’єр «внутрішніх покоїв» у дзеркалі китайської традиційної жіночої лірики

Abstract

У статті на матеріалі окремих віршів китайських поетес VII–XIV ст. Лі Цінчжао, Сяо Ґуаньїнь, Чжен Юаньдуань, Чжу Шучжень, Шанґуань Ван’ер, Юй Сюаньцзі визначено специфіку художнього зображення предметів інтер’єру «внутрішніх покоїв», а також їх функціональні особливості. Об’єктом аналізу є поезія «жіночого нарікання» (ґуйюань), котра відображає ґендерну специфіку поетичного канону давнього Китаю, і водночас руйнує скорботно-депресивний стереотип «жіночності» у ньому. Замкнений простір «жіночих кімнат» неабияк вплинув на художню свідомість мисткинь: з одного боку, він сформував відчуття ув’язнення і керованості, з іншого боку, додав почування безпеки і спокою, а також сприяв розвитку у мисткинь творчої уяви і фантазії, які доповнювали чи заступали сумну реальність. Тому жіночий художній світ визначається як уявно-психологічний. Виявлено, що китайські поетеси активно використовували предмети інтер’єру у своїх поезіях, аби занотувати стан самотності та втрати любовних стосунків. Незрідка авторки поєднували елементи інтер’єру та пейзажу за вікном, підкреслюючи взаємодотичність зовнішнього (чоловічого) та внутрішнього (жіночого) світів. Найчастіше в поезіях фігурували образи сходів, ліжок (подушки, ковдри, перини, підстилки, завіси), ароматичних курильниць, ліхтарів, ширм, а також музичних інструментів. З їх допомогою поетеси виражали складні емоційні стани ліричних героїнь і драматизували їхні дії. З’ясовано, що предмети інтер’єру в жіночій поезії-наріканні мають різні функції: актуалізують символізм речей у межах канону; притягують асоціації з художніми образами відомих митців для ускладнення емоційних станів героїнь; відтворюють психосоматику жіночої самотності; слугують поєкцією реальних відчуттів авторок тощо. Тож увага поетес до деталей інтер’єру інтимізує символічно-депресивну поезію-нарікання, поєднує її з реальністю жіночої екзистенції та перетворює на відверту ліричну сповідь.

In the article, the features of the «inner chambers» artistic depiction are defined, based on some poems by Chinese women poets of the VII–XIV centuries (Li Qingzhao, Xiao Guanyin, Zheng Yuanduan, Zhu Shuzhen, Shanguan Wang'er, Yu Xuanji). The functional features of interior images in this poetry are also clarified. The object of analysis is the «boudoir poetry» (guiyuan), which reflects the gender specificity of the poetic canon of ancient China. At the same time, women's writing about the boudoir destroy the mournful and depressive stereotype of «femininity». The closed space of women's apartments greatly influenced the artistic consciousness of female writers. On the one hand, it created the feeling of confinement and control. On the other hand, the boudoir space added a sense of security and serenity; it contributed to the development of creative imagination and fantasy in female writers, which complemented or replaced the sad reality. Therefore, the nature of the female artistic world is defined as imaginary and psychological. It was found that Chinese female poets described interior items in their works to capture the state of loneliness and loss of love relationships. Often, the authors combined elements of the boudoir and the landscape outside the window, emphasizing the mutual influence of the external (masculine) and internal (feminine) worlds. The images of stairs, beds (pillows, blankets, featherbeds, bedding, curtains), incense burners, lanterns, screens, and musical instruments were most often used in poetry. Through these images, female poets expressed the complex emotional states of lyrical heroines and made their actions more dramatic. It was found that interior items in women's boudoir poetry have different functions: they actualize the symbolic meanings of everyday objects in the literary canon, attract associations with artistic images of famous poets to complicate the emotional states of the heroines, reproduce the psychosomatics of female loneliness, serve as a projection of the authors' real feelings, etc. The poetess' attention to interior details makes the symbolic-depressive boudoir poetry more intimate, combines it with the reality of women's lives, and turns it into a frank lyrical confession.