Результати роботи Гаазької конференції з міжнародного приватного права з питання уніфікації норм щодо юрисдикції у міжнародному приватному праві

Abstract

Гаазька конференція з міжнародного приватного права (далі – «Конференція») відіграла ключову роль у розвитку та уніфікації норм юрисдикції в міжнародному приватному праві. У цій статті розглядаються результати різних конвенцій Конференції, зосереджуючись на їхньому впливі на гармонізацію юрисдикційних норм між державами-членами. Аналізуючи ключові конвенції, такі як Гаазька конвенція 1965 року про вручення за кордоном судових та позасудових документів, Гаазька конвенція 1970 року про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах і Гаазька конвенція 2005 року про угоди про вибір суду, це дослідження висвітлює як ці інструменти вирішують конфлікти законів і юрисдикційні колізії в транскордонних справах.Також досліджено проблеми, з якими стикаються при імплементації цих конвенцій, включаючи різні національні тлумачення та вплив національних правових систем на міжнародні угоди. Шляхом порівняльного аналізу оцінюється ефективність цих конвенцій у скороченні пошуку форуму та забезпеченні більш передбачуваних результатів для сторін, які беруть участь у міжнародних спорах. Крім того, у цьому дослідженні розглядаються майбутні перспективи подальшої уніфікації правил юрисдикції, враховуючи нові тенденції, такі як глобалізація, цифровізація та зростаюча складність транскордонних правових питань. Дослідження має на меті зробити внесок у дискусію про юрисдикцію у міжнародному приватному праві, надаючи розуміння досягнень Конференції та визначаючи сфери, де необхідні подальші зусилля для підвищення узгодженості та ефективності юрисдикційних правил. Зрештою, отримані дані підкреслюють важливість міжнародного співробітництва у вирішенні юрисдикційних проблем і просуванні однакового застосування принципів міжнародного приватного права. Успіх Гаазької конференції, однак, залежить не лише від прийняття конвенцій, а й від того, якою мірою держави інтегрують ці інструменти у свої внутрішні правові системи. Непослідовність у ратифікації та відмінні національні практики часто розмивають заплановану гармонізацію, створюючи прогалини у правозастосуванні та правову невизначеність. Деякі великі економіки ще мають ратифікувати ключові конвенції, що обмежує їх глобальне охоплення та зменшує переваги передбачуваності та одноманітності. Ці перешкоди підкреслюють потребу в більш потужних механізмах для моніторингу та заохочення дотримання, а також у розробці гнучких стандартів, які можуть врахувати різноманітні правові традиції, водночас сприяючи конвергенції. Розширення діалогу між державами-членами та цільова технічна допомога можуть сприяти ширшій участі, забезпечуючи повну реалізацію потенціалу конвенцій Конференції.

The Hague Conference on Private International Law (hereinafter – “Conference”) has played a pivotal role in the development and unification of jurisdictional rules in private international law. This paper examines the outcomes of the Conference various conventions, focusing on their impact on harmonizing jurisdictional frameworks among member states. By analyzing key conventions, such as the 1965 Hague Convention on Service Abroad of Judicial and Extrajudicial Documents, the 1970 Hague Convention on the Taking of Evidence Abroad in Civil or Commercial Matters, and the 2005 Hague Convention on Choice of Court Agreements, this research highlights how these instruments address conflicts of laws and jurisdictional disputes in cross-border cases.The paper further explores the challenges faced in implementing these conventions, including differing national interpretations and the influence of domestic legal systems on international agreements. Through comparative analysis, it evaluates the effectiveness of these conventions in reducing forum shopping and ensuring more predictable outcomes for parties involved in international disputes.Moreover, this study reflects on the future prospects for further unification of jurisdiction rules, considering emerging trends such as globalization, digitalization, and the increasing complexity of cross-border legal issues. The research aims to contribute to the discourse on private international law by providing insights into the Conference achievements and identifying areas where further efforts are needed to enhance the coherence and effectiveness of jurisdictional rules. Ultimately, the findings underscore the significance of international cooperation in resolving jurisdictional challenges and advancing the uniform application of private international law principles.The success of the Hague Conference, however, hinges not only on the adoption of conventions but also on the degree to which states integrate these instruments into their domestic legal frameworks. Inconsistencies in ratification and divergent national practices often dilute the intended harmonization, creating gaps in enforcement and legal uncertainty. Some major economies have yet to ratify key conventions, limiting their global reach and diminishing the benefits of predictability and uniformity. These obstacles highlight the need for stronger mechanisms to monitor and encourage compliance, along with the development of flexible frameworks that can accommodate diverse legal traditions while still promoting convergence. Enhanced dialogue among member states and targeted technical assistance could foster broader participation, ensuring that the potential of the Conference’s conventions is fully realized.