Історія становлення та розвитку консульської служби

Abstract

У статті розглядаються деякі ключові моменти розвитку консульського інституту та удосконалення нормативно-правової бази, спрямованої на регулювання відносин у рамках відповідної сфери міжнародної діяльності. Проаналізовано історію консульської служби від античних часів, ворожих до самої присутності «іноземного елементу», до новітньої епохи, стурбованої питанням кодифікації пов’язаних правових галузей; особливо увагу при цьому приділено епосі Середньовіччя та раннього Нового часу як найбільш плідним хронологічним відрізкам з точки зору вироблення принципово нових норм, практично оформлених у специфічних умовах превалювання торговельно-морських відносин. Наведено низку фундаментальних документів, які стали своєрідним «субстратом» для формування системи консульського права у сучасному розумінні цього слова: оповита таємницею Таблиця Амальфі (дивовижна пам’ятка, ймовірно, кінця першого тисячоліття нашої ери), численні двосторонні конвенції між суверенним державами, возведеними в абсолют Вестфальською системою міжнародних відносин, латиноамериканські регіональні «пакти», присвячені визначенню вичерпного кола функції консульських представників, і, нарешті, створена наполегливими зусиллями та під егідою символу нового міжнародного порядку – планетарної Організації Об’єднаних Націй – універсальна Конвенція про консульські зносини. У підсумках висловлюється точка зору про завоювання консульською службою унікальних позицій у сучасному міжнародно-політичному калейдоскопі; якби це не звучало парадоксально, шалений вир глобального життя ХХІ ст. висуває на перший план успішність відстоювання інтересів тієї чи іншої держави безпосередньо «на місцях» шляхом послідовного відстоювання законних прав пересічних громадян юридичних осіб. Іншими словами, об’єктивний індикатор рівня розвитку і практичної, а не декларованої ефективності дипломатичної служби країни не зводиться виключно до порядку функціонування її вищої ланки – Надзвичайного та Повноваженого Посольства; про усі зазначені показники яскраво свідчать результати діяльності консульських установ.

The article examines some key points in the development of the consular institute and the improvement of the legal framework aimed at regulating relations within the relevant sphere of international activity. The history of the consular service is analyzed from ancient times, hostile to the very presence of a «foreign element», to the modern era, concerned with the issue of codification of related legal fields; special attention is paid to the era of the Middle Ages and early modern times as the most fruitful chronological segments from the point of view of the development of fundamentally new norms, practically formalized in the specific conditions of the prevalence of trade and maritime relations. The author cites a number of fundamental documents that became a kind of “substrate” for the formation of the system of consular law in the modern sense of the word: the mysterious Amalfi Table (an amazing monument, probably, from the end of the first millennium AD). The system of consular law in the modern sense was shaped by the mystery of the Amalfi Table (an amazing monument probably from the end of the first millennium), numerous bilateral conventions between sovereign states, elevated to absolute status by the Westphalian system of international relations, Latin American regional “pacts” dedicated to defining the exhaustive range of functions of consular representatives, and, finally, the universal Convention on Consular Relations, created by persistent efforts and under the auspices of the symbol of the new international order – the planetary United Nations. In conclusion, the author expresses the view that the consular service has gained a unique position in the modern international political kaleidoscope; no matter how paradoxical it may sound, the frantic whirlwind of global life in the twenty-first century highlights the success of defending the interests of a state directly “on the ground” by consistently upholding the legal rights of ordinary citizens and legal entities. In other words, an objective indicator of the level of development and practical, rather than declared, effectiveness of a country’s diplomatic service is not limited to the functioning of its highest level – the Extraordinary and Plenipotentiary Embassy; all these indicators are clearly evidenced by the performance of consular offices.