Проблеми правового регулювання оскарження повідомлення про підозру

Abstract

Стаття присвячена вирішенню наукового завдання, що полягає у дослідженні проблемних питань, що виникають у зв’язку з реалізацією інституту оскарження повідомлення про підозру у досудовому кримінальному провадженні. Наголошено, що з метою забезпечення прав і свобод людини у кримінальному провадженні, положення кримінального процесуального законодавства закріплюють право підозрюваного на оскарження повідомлення про підозру. Проте відсутність чіткої правової регламентації матеріально-правових та кримінальних процесуальних підстав для здійснення такого оскарження призводить до порушення принципів розумності строків та застосування до особи належної правової процедури. Встановлено, що серед матеріально-правових підстав оскарження варто виокремлювати положення щодо повноти змісту підозри, правильності кримінально-правової кваліфікації, а серед кримінальних процесуальних підстав – належний суб’єкт, дотримання строків, наявність достатності доказів, роз’яснення прав підозрюваного, виконання порядку вручення повідомлення про підозру. Зазначено, що в контексті визначення рівня порушення прав і свобод людини критерій «істотності / неістотності» повинен впливати на встановлення підстав для оскарження повідомлення про підозру для забезпечення вимоги загальної справедливості кримінального процесу. Акцентовано увагу, що проблемою нормативного регулювання оскарження повідомлення про підозру є невизначеність перебігу процесуального строку, після закінчення якого може бути подана відповідна скарга у випадку, коли суб’єкти сторони обвинувачення повідомляють про нову підозру або змінюють первісне повідомлення про підозру. З’ясовано, що здійснення повідомлення про підозру охоплює декілька етапів, а тому розглядається крізь призму поєднання винесення процесуального рішення та виконання процесуальної дії. Констатовано, що бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що проявляється у нездійсненні повідомлення про підозру, підлягає окремому оскарженню у частині невручення письмового повідомлення про підозру.

The article is aimed at solving the scientific task of studying the problematic issues arising in connection with the implementation of the institute of appealing against a notice of suspicion in pre-trial criminal proceedings. It is noted that with a view to ensuring human rights and freedoms in criminal proceedings, the provisions of criminal procedure legislation enshrine the right of a suspect to appeal against a notice of suspicion. However, the lack of clear legal regulation of the substantive and criminal procedural grounds for such an appeal leads to a violation of the principles of reasonableness of time limits and application of due process of law to a person. The author establishes that among the substantive grounds for appeal, the provisions on the completeness of the content of the suspicion, the correctness of the criminal law qualification should be distinguished, and among the criminal procedural grounds – the proper subject, compliance with the deadlines, availability of sufficient evidence, explanation of the suspect’s rights, and compliance with the procedure for serving a notice of suspicion. It is noted that in the context of determining the level of violation of human rights and freedoms, the criterion of ‘materiality/insignificance’ should influence the establishment of grounds for appealing against a notice of suspicion to ensure the requirement of general fairness of criminal proceedings. The author emphasizes that the problem of regulatory regulation of appealing against a notice of suspicion is the uncertainty of the procedural time limit after which a relevant complaint may be filed if the prosecution parties notify a new suspicion or change the original notice of suspicion. It is found that the implementation of a notice of suspicion covers several stages, and therefore is considered through the prism of a combination of a procedural decision and the execution of a procedural action. It is stated that the inaction of an investigator, coroner, or prosecutor, which is manifested in the failure to serve a notice of suspicion, is subject to a separate appeal in terms of failure to serve a written notice of suspicion.