Основоположні засади подальшої європейської інтеграції в контексті реформування ЄС

Abstract

Стаття присвячена з’ясуванню та аналізу основоположних засад подальшої європейської інтеграції в контексті реформування ЄС. З цією метою європейська інтеграція розглядається переважно не як усталений конструкт, а як динамічний процес, під час якого європейцям вдалося забезпечити від Римського до Лісабонського договорів тяглість фундаментального курсу на «дедалі тісніший союз». Рушійними силами еволюції концепції європейської інтеграції, процесів реформування інституційної та правової систем Союзу, а також пошуків прийнятного для всіх держав-членів сценарію майбутнього Об’єднаної Європи стали: неухильне розширення ЄС, зокрема на посткомуністичний простір: поступове збільшення обсягу повноважень інститутів ЄС, що привело до формування низки спільних політик; посилення глобальної ролі Союзу та, як наслідок, зростання його міжнародного авторитету особливо стосовно пошуку відповідей на сучасні глобальні виклики, насамперед кліматичні та безпекові. Під час обговорення нагальних реформ ЄС державам-членам необхідно вирішити два основних питання, які стосуються методу і обсягу реформ. В статті розглядаються три опори подальшої інтеграції ЄС: економічний і монетарний союз, демократичне врядування та зовнішня політика. В результаті аналізу цих опор з’ясовано, що в умовах кризи системи міжнародної та європейської безпеки, спричиненої повномасштабною агресією рф проти України, однією з ключових опор реформування ЄС є сфера зовнішній політики. Незважаючи на консолідовану і швидку реакцію ЄС на повномасштабну війну рф проти України, Союз все ще потребує розбудови власної спроможності щодо ефективної і результативної зовнішньополітичної дії у довгостроковій перспективі. З цією метою розглядаються запропоновані експертами реформи у сфері зовнішньої політики, такі як: перехід з одностайності у прийнятті рішень, до голосування кваліфікованою більшістю; впорядкування інституційної інфраструктури на користь більшого залучення Європейської Комісії та Європейської Ради; створення нової допоміжної консультативної структури для посилення зовнішньополітичної спроможності Європейської Ради.

The article aims to clarify and analyse the basic principles of further European integration in the context of EU reform. To this end, European integration is not seen as an established construct, but as a dynamic process in which Europeans have managed to ensure the continuity of the basic course towards 'ever closer union' from the Treaty of Rome to the Treaty of Lisbon. The driving forces behind the evolution of the concept of European integration, the processes of reforming the Union's institutional and legal systems, and the search for a scenario for the future of the United Europe acceptable to all member states have been the steady enlargement of the EU, especially into the post-communist space: a gradual increase in the powers of the EU institutions, which has led to the formation of a number of common policies; the strengthening of the Union's global role and, as a result, the growth of its international authority, especially in finding answers to current global challenges, especially climate and security. When discussing urgent reforms of the EU, Member States need to address two main issues related to the method and scope of reforms. The article examines three pillars of further EU integration: economic and monetary union, democratic governance and foreign policy. The analysis of these pillars shows that in the context of the crisis in the international and European security system caused by Russia's full-scale aggression against Ukraine, one of the key pillars of EU reform is the foreign policy sphere. Despite the EU's consolidated and rapid response to Russia's full-scale war against Ukraine, the Union still needs to build its own capacity for effective and efficient foreign policy action in the long term. To this end, it considers the foreign policy reforms proposed by the experts, such as: moving from unanimity to qualified majority voting; streamlining the institutional infrastructure in favour of greater involvement of the European Commission and the European Council; creating a new auxiliary advisory structure to strengthen the foreign policy capacity of the European Council.