Судові рішення як правозастосовчі акти

Abstract

Стаття присвячена висвітленню однієї з ознак правозастосування як самостійної форми реалізації правових норм – результату правозастосовчої діяльності, а саме правозастосовчому акту специфічного суб’єкта застосування – суду. Аналізуються питання, що є актом правозастосування, які його ознаки, чи є судові рішення правозастосовчими актами, які особливості притаманні цим актам. Зазначається, що судові рішення відповідають ознакам правозастосовчих актів, кожна з яких має специфічний прояв. Судові рішення є індивідуальними, владними та обов’язковими. Як і більшість правозастосовчих актів, акти судового застосування завжди мають форму акта-документа. Основу актів судового правозастосування складають норми матеріального права, натомість весь процес судового правозастосування, вибір різновиду, структура та зміст судових рішень мають відповідати процесуальним нормам, які (норми), до того ж, є спеціалізованими щодо суду як правозастосовувача. У контексті судового правозастосування недоцільним є виокремлення процедурних норм, адже вони включаються у поняття «процесуальні норми». Крім цього, судовим рішенням, якими завершується розгляд справи, притаманна така особливість, яка не передбачена для актів правозастосування інших суб’єктів, як надзвичайна авторитетність, що має прояв у закріпленні у конституційній нормі положення про ухвалення судом рішень іменем України. Констатується, що ця норма є непогодженою з відповідною нормою спеціального щодо судоустрою та статусу суддів законодавства та процесуальних (судочинських) кодексів. Останні є більш логічними, адже мають уточнення, що лише судові рішення, якими завершується розгляд справи, ухвалюються іменем України. У контексті особливостей прояву в процесі судового правозастосування аналізуються аспекти виконання правозастосовчих актів, які пов’язані: з обов’язковістю їх виконання; з державним забезпеченням їх виконання; з контролем за їх виконанням. Вказане має конституційний рівень закріплення з подальшою деталізацією у спеціальному щодо судоустрою та статусу суддів законодавстві та процесуальних (судочинських) кодексах.

The article covers one of the features of law enforcement as an independent form of exercising legal norms – the outcome of law enforcement, i.e., law enforcement act of a specific application entity – a court. The author analyzes what constitutes an act of law enforcement, its features, whether court decisions are law enforcement acts, and the peculiarities of these acts. It is noted that court judgments meet the characteristics of law enforcement acts, each of which has a specific manifestation. Court judgments are individual, authoritative, and binding. Like most law enforcement acts, judicial enforcement acts always take the form of an act-document. Judicial law enforcement acts are based on substantive law, while the entire process of judicial law enforcement, the choice of the type, structure and content of court decisions must comply with procedural rules, which are, moreover, specialized in relation to the court as a law enforcer. In the context of judicial law enforcement, it is inappropriate to distinguish procedural rules, since they are included in the concept of “procedural rules”. In addition, court judgments that conclude the proceedings are characterized by such a feature that is not peculiar to the acts of law enforcement of other subjects as extraordinary authority, which is enshrined in the constitutional provision on the adoption of court decisions in the name of Ukraine. It is stated that this provision is inconsistent with the relevant norm of the specific legislation on the judicial system and the status of judges and the procedural (judicial) codes. The latter are more logical, as they clarify that only court decisions that conclude the proceedings are made in the name of Ukraine. In the context of the peculiarities of manifestation in the process of judicial enforcement, the author analyzes the aspects of exercise of law enforcement acts related to the mandatory nature of their implementation; state support for their implementation; and control over their implementation. The above is enshrined in the constitution with further specification in relevant legislation on the judiciary and the status of judges and procedural (court) codes.