Регламент Ради (ЄС) 2019/1111 та його сфера застосування щодо захисту дітей без супроводу, які шукають притулку

Abstract

Статтю присвячено правовому аналізу особливостей Регламенту Ради (ЄС) 2019/1111 в аспекті його застосування щодо захисту дітей без супроводу, які шукають притулку. У статті підкреслюється, що право Європейського Союзу передбачає, що діти без супроводу, які мігрують із третіх країн до ЄС повинні бути захищені, незалежно від того підпадають вони під загальну європейську систему надання притулку. Вагоме значення у даному контексті має Європейський Регламент (ЄС) 2019/1111, який гарантує захист дітей без супроводу, що мігрують до ЄС, через встановлення батьківської відповідальності. Хоча збереження сімейної єдності відповідає найкращим інтересам дитини, право на возз’єднання сім’ї не завжди є простим і можливим для дітеймігрантів без супроводу, які часто не мають документів. До того ж, реалізація права на возз’єднання не завжди відповідає принципу найкращих інтересів таких дітей. Тому після прибуття таких дітей вкрай важливо терміново призначити опікуна, який би міг відстоювати їхні інтереси та забезпечувати їхній захист. Щоб прискорити процес призначення та сприяти ефективній реалізації інших заходів захисту, Регламент 2019/1111, передбачає можливість ухвалення запобіжних і тимчасових заходів. З огляду на зазначене суди будь-якої держави-члена мають право вживати тимчасові та запобіжні національні заходи, якщо такі заходи передбачені у внутрішньому законодавстві цієї держави-члена. На сьогодні прецедентною практикою Суду ЄС сформульовано три кумулятивні вимоги щодо тимчасових та запобіжних заходів: захід має бути тимчасовим, мати терміновий характер і має бути вжитим стосовно дитини, яка перебуває в державі-члені, яка розглядатиме справу. Юрисдикція повинна бути визначена державою-членом постійного проживання дитини, за винятком певних ситуацій, наприклад, коли відбувається зміна місця проживання дитини або відповідно до угоди між суб’єктами батьківської відповідальності. Якщо жодне з проваджень у справах щодо батьківської відповідальності не завершено, а звичайне місце проживання дитини змінюється після законного переселення, юрисдикція повинна залишатися за дитиною для забезпечення близькості.

This article is dedicated to the legal analysis of the specifics of Council Regulation (EU) 2019/1111 in the context of its application to the protection of unaccompanied asylum seeker children. The article emphasizes that European Union law stipulates that unaccompanied children migrating from third countries to the EU must be protected, regardless of whether they fall under the general European asylum system. The European Regulation (EU) 2019/1111 plays a significant role in this context, as it guarantees the protection of unaccompanied children migrating to the EU by establishing parental responsibility. Although maintaining family unity aligns with the best interests of the child, the right to family reunification is not always straightforward or feasible for unaccompanied migrant children, who often lack documentation. Moreover, the exercise of the right to reunification does not always align with the principle of the best interests of these children. Therefore, it is crucial to promptly appoint a guardian for such children upon their arrival to advocate for their interests and ensure their protection. To expedite the appointment process and facilitate the effective implementation of other protective measures, Regulation 2019/1111 provides for the possibility of adopting provisional and protective measures. Consequently, the courts of any Member State have the right to adopt provisional and protective national measures if such measures are provided for in the national legislation of that Member State. To date, the case law of the CJEU has established three cumulative requirements for provisional and protective measures: the measure must be temporary, urgent, and must be taken in relation to a child present in the Member State handling the case. Jurisdiction should be determined by the Member State of the child’s habitual residence, except in certain situations, such as when the child’s residence changes or according to an agreement between those with parental responsibility. If no proceedings regarding parental responsibility have been concluded and the child’s habitual residence changes following lawful relocation, jurisdiction should be retained with the child to maintain proximity.