Колабораціонізм в Україні: масштаби поширення в умовах правового режиму воєнного стану

Abstract

Стаття присвячена аналізу масштабів колабораціонізму в Україні та особливостей його прояву в умовах правового режиму воєнного стану. Мета дослідження – вивчити масштаби цього явища та оцінити їх з огляду на об’єктивність правової кваліфікації і судової практики в контексті сучасних викликів. В процесі наукового дослідження використовувалися загальнонаукові методи, такі як аналіз, синтез, систематизація, узагальнення та порівняння. Результати дослідження показують, що колабораціонізм є суттєвою проблемою в умовах воєнного стану, про що свідчить ініціювання до серпня 2024 року близько 8500 кримінальних справ за статтею 111-1 Кримінального кодексу України (колабораційна діяльність) та приблизно 1500 справ за статтею 111-2 (пособництво державі-агресору). Ці дані демонструють масштабність явища, що має значний вплив на правову систему України та суспільні відносини в умовах військової агресії рф проти України. Встановлено, що нинішня правова база та судова практика стикаються з викликами щодо чіткого розмежування реальних колаборантів, які активно співпрацюють із ворогом, та осіб, які діють під примусом або змушені адаптуватися до окупаційних умов. Недоліки правового регулювання призводять до надмірної криміналізації дій певних осіб, що створює додатковий тиск на судову систему та підвищує ризик порушення прав людини. У процесі дослідження також доведено необхідність удосконалення чинного законодавства. Запропоновано розробити більш деталізовані правові норми, що враховуватимуть міжнародні стандарти, та чіткі критерії визначення колабораційної діяльності. Це дозволить ефективніше розмежувати випадки реального колабораціонізму від дій цивільних осіб, які змушені виживати в умовах окупації. Окрім того, підкреслено потребу в модернізації судової практики з урахуванням конкретних обставин, що сприятиме забезпеченню більш справедливого судочинства. Практичне значення дослідження полягає у формуванні пропозицій щодо вдосконалення законодавства і судової практики для підвищення ефективності боротьби з колабораціонізмом, забезпечення справедливості та захисту прав людини.

The article analyzes the scale of collaborationism in Ukraine and its specific manifestations under the legal framework of martial law. The aim of the study is to examine the extent of this phenomenon and assess it in terms of the objectivity of legal qualification and judicial practice in the context of contemporary challenges. The research employed general scientific methods such as analysis, synthesis, systematization, generalization, and comparison. The results of the study indicate that collaborationism represents a significant issue under martial law, as evidenced by the initiation of approximately 8,500 criminal cases under Article 111-1 of the Criminal Code of Ukraine (collaborative activities) and about 1,500 cases under Article 111-2 (assistance to the aggressor state) by August 2024. These figures highlight the magnitude of the phenomenon, which has a substantial impact on Ukraine’s legal system and social relations amid the military aggression of the russian federation against Ukraine. It was established that the current legal framework and judicial practice face challenges in clearly distinguishing actual collaborators actively cooperating with the enemy from individuals acting under coercion or adapting to occupation conditions. Shortcomings in legal regulation result in excessive criminalization of certain individuals’ actions, creating additional pressure on the judicial system and increasing the risk of human rights violations. The study also substantiates the need to improve existing legislation. It is proposed to develop more detailed legal norms that take international standards into account and establish clear criteria for identifying collaborative activities. This would enable a more effective differentiation between real collaborationism and actions of civilians compelled to survive under occupation. Additionally, the necessity of modernizing judicial practice, considering specific circumstances, is emphasized to ensure fairer justice. The practical significance of the research lies in the development of proposals to improve legislation and judicial practices aimed at enhancing the effectiveness of combating collaborationism, ensuring justice, and protecting human rights.