Теоретико-методологічні підходи до концептуалізації політичної опозиції та її інституціоналізаці

Abstract

У статті здійснено дослідження еволюції теоретико-методологічних підходів до концептуалізації політичної опозиції та її інституціоналізації. Актуальність теми зумовлена методологічною фрагментованістю концепції політичної опозиції і відсутністю уніфікованої дослідницької парадигми, що системно корелювала би з політичними й інституційними особливостями різних політичних систем з приводу феномена інституціоналізації політичної опозиції. Метою дослідження було розглянути еволюцію поняття «політична опозиція» і розробити інтегральну концепцію її інституціоналізації із урахуванням інституційних, системних та процесуальних вимірів функціонування в різних політичних контекстах. У ході дослідження проаналізовано розвиток наукової думки щодо політичної опозиції від 1960-х років до сучасності. Особливу увагу приділено трансформації підходів від класичного (вузького), що зосереджується головно на парламентській опозиції, до широкого, який охоплює увесь спектр можливих ролей і функцій політичної опозиції. У результаті встановлено, що політична опозиція може існувати як політичний інститут, особливо в умовах демократії, де вона набуває статусу легітимного політичного інструменту та може бути інституціоналізована через структуру відносин між владою/урядом й опозицією. Визначено, що ефективність демократії залежить не тільки від легітимності політичної опозиції, але й від її інституціоналізації. Новизна дослідження полягає в систематизації і переосмисленні еволюції теоретико-методологічних підходів до вивчення політичної опозиції, а також у розробці комплексного бачення суті її інституціоналізації. Зокрема, інституціоналізацію опозиції запропоновано розглядати як багатовимірний процес, який охоплює як формальні, так і неформальні правила та процедури взаємодії між владою й опозицією в різних політичних контекстах.

The article examines the evolution of theoretical and methodological approaches to the conceptualization of political opposition and its institutionalization. The relevance of the topic is due to the methodological fragmentation of the concept of political opposition and the lack of a unified research paradigm that would systematically correlate with the political and institutional features of different political systems regarding the phenomenon of institutionalization of political opposition. The purpose of the study was to examine the evolution of the concept of «political opposition» and to develop an integral concept of its institutionalization, taking into account the institutional, systemic and procedural dimensions of its functioning in different political contexts. The study analyzed the evolution of scholarly thought on political opposition from the 1960s to the present. Special attention was paid to the transformation of approaches from the classical (narrow) one, which focuses mainly on the parliamentary opposition, to a broad one, which covers the entire range of possible roles and functions of the political opposition. As a result, it was found that the political opposition can exist as a political institution, especially in a democracy, where it acquires the status of a legitimate political instrument and can be institutionalized through the structure of the relations between the government and the opposition. It was also reasoned that the effectiveness of democracy depends not only on the legitimacy of the political opposition, but also on its institutionalization. The novelty of the study lies in the systematization and rethinking of the development of theoretical and methodological approaches to the study particular, it was proposed to consider the institutionalization of opposition as a multidimensional process that includes both formal and informal rules and procedures of interaction between the government and the opposition in different political contexts.