Зрошення та продовольча безпека в контексті дефіциту води: правові проблеми та перспективи

Abstract

У статті розглядаються правові проблеми та перспективи забезпечення зрошення сільсько-господарських угідь в умовах нестачі традиційних водних ресурсів. Сучаснагідромеліоративна реформа в тому вигляді, в якому вона нині реалізується, не є панацеєю. Вона вирішує здебільшого майнові та адміністративно-функціональні питання, однак залишає позва увагою екологічні та природоресурсні проблеми. З огляду на тенденцію до зменшення кількості та якості води в країні постає питання про перспективи зрошення за таких умов. У світі протягом останніх десятиліть відбувається постійний пошук інноваційних рішень не лише технологічного, але й правового характеру для вирішення складних проблем розподілу обмежених ресурсів та забезпечення сільського господарства життєво важливою вологою для підтримання продовольчої безпеки. Об’єктивна проблема нестачі придатної для зрошення води на тлі стрімкого зростання таких потреб щорічно загострюється і в перспективі здатна поставити під загрозу продовольчу безпеку країни. Світовий досвід демонструє апробацію різних підходів до вирішення проблеми достатньої іригації. За основним способом досягнення поставленої мети такі підходи представлені нами у вигляді трьох груп: 1) застосування альтернативних джерел водних ресурсів (використання підземних вод, очищених стічних вод, опрісненої солоної води); 2) застосування альтернативних технології зрошення (модернізація іригаційних систем; застосування мікрозрошення); 3) використання альтернативних сільськогосподарських культур (добровільний та імперативний перехід). Проаналізувавши іноземний та вітчизняний досвід правового регулювання виділених способів вирішення проблеми нестачі води для зрошення, можна простежити деякі загальні тенденції: а) самоусунення держави від реалізації масштабних іригаційних проєктів, потреба в яких породжена глобальними екологічними викликами; б) повільна екологічна трансформація законодавства, що регулює сільськогосподарське зрошення; в) переважання окремих правових норм та розрізнених правових механізмів, спрямованих на врегулювання альтернативного зрошення, та брак комплексного нормативно-правового забезпечення перебудови системи іригації з урахуванням об’єктивних екологічних проблем.

The article examines the legal problems and prospects of ensuring the irrigation of agricultural land in conditions of a lack of traditional water resources. Modern hydromelioration reform in the form in which it is currently implemented is not a panacea. It mostly solves property and administrative-functional issues, but leaves a call for attention to environmental and natural resource problems. In view of the tendency to decrease the quantity and quality of water in the country, the question arises about the prospects of irrigation under such conditions. In recent decades, there has been a constant search for innovative solutions of not only technological, but also legal nature in the world for solving the complex problems of distributing limited resources and providing agriculture with vital moisture for maintaining food security. The objective problem of the lack of water suitable for irrigation against the background of the rapid growth of such needs is getting worse every year and in the long run can endanger the food security of the country. World experience demonstrates the approbation of various approaches to solving the problem of sufficient irrigation. According to the main way of achieving the goal, these approaches are presented by us in the form of three groups: 1) use of alternative sources of water resources (use of underground water, treated wastewater, desalinated salt water); 2) application of alternative irrigation technologies (modernization of irrigation systems; use of micro-irrigation); 3) use of alternative crops (voluntary and mandatory transition). Having analyzed the foreign and domestic experience of the legal regulation of selected methods of solving the problem of water shortage for irrigation, it is possible to trace some general trends: a) self-removal of the state from the implementation of large-scale irrigation projects, the need for which is generated by global environmental challenges; b) slow ecological transformation of legislation regulating agricultural irrigation; c) the predominance of separate legal norms and separate legal mechanisms aimed at regulating alternative irrigation, and the lack of comprehensive regulatory and legal support for the reconstruction of the irrigation system taking into account objective environmental problems.