Синус-ліфтинг із бічним доступом: огляд літератури та клінічний випадок

Abstract

Після видалення молярів верхньої щелепи та перед імплантацією у цій ділянці аугментації дна гайморової пазухи (синус-ліфтингу) потребують 54,2% пацієнтів. Методологія та методи дослідження. Було проведено огляд сучасних англомовних літературних джерел бази PubMed та проаналізовано клінічний випадок з власної практики. Результати та обговорення. Синус-ліфтинг латеральним доступом є провідним методом аугментації дна гайморової пазухи. Перевагою латерального доступу над крестальним є можливість бачити шнейдерову мембрану та гайморову пазуху у ході маніпуляції. Під час синус-ліфтингу для кісткової пластики можуть застосовуватися автотрансплантати (автографти), алографти, ксенографти, алопластичні матеріали. У зв’язку з високою остео-генною потужністю та остеокондуктивними і остеоіндуктивними властивостями, золотим стандартом вважається автографтний мате-ріал. Синус-ліфтинг може проводитися як окреме преімплантаційне втручання або з одночасним встановленням імпланта. Клінічний випадок. Чоловік віком 38 років звернувся зі скаргами на відсутність зуба. За даними конуснопроменевої комп’ютерної томографії, залишкова висота кістки у ділянці планованої імплантації становила 1,55 мм. Було прийнято рішення проводити синус-ліфтинг латеральним доступом. Кістковий дефект було заповнено 5 мм3 аутологічної кісткової стружки, після чого мукопериостальний клапоть повернули на місце та зафіксували. Контрольні огляди з рентгенографією через 10 днів та 3 міс виявили відсутність запалення та належне ущільнення автографту. Висновки. Синус-ліфтинг латеральним доступом – це надійний прогнозований метод аугментації дна гайморової пазухи. Успіх синус-ліфтингу залежить від індивідуальних характеристик пацієнта, практичного досвіду і мануальних навичок лікаря, обраних матеріалів та інструментів, а також від відповідності методу лікування клінічній ситуації даного пацієнта.

After the removal of the upper jaw molars and before implantation in this area, 54.2% of patients require augmentation of the floor of the maxillary sinus (sinus lift). Research methodology and methods. A review of modern references in English in the PubMed database was conducted and a clinical case from own practice was analyzed. Results and discussion. Lateral approach sinus lift is the leading method of augmentation of the maxillary sinus floor. The advantage of the lateral approach over the crestal approach is the ability to see the Schneiderian membrane and the maxillary sinus during the manipulation. During sinus lift, autografts, allografts, xenografts, and alloplastic materials can be used for bone plastic surgery. Due to its high osteogenic capacity and osteoconductive and osteoinductive properties, autograft material is considered the gold standard. Sinus lift can be performed as a separate pre-implantation intervention or with the simultaneous installation of an implant. Clinical case. A 38-year-old man complained about missing a tooth. According to cone-beam computed tomography, the residual bone height in the area of planned implantation was 1.55 mm. It was decided to perform a lateral approach sinus lift. Bone defect was filled with 5 mm3 of autologous bone chips, then the mucoperiosteal flap was returned to its place and fixed. Radiographic follow-up examinations 10 days and 3 months later revealed no inflammation and adequate sealing of the autograft. Conclusions. Lateral approach sinus lift is a reliable and predictable method of augmentation of the maxillary sinus floor. The success of sinus lift depends on the individual characteristics of the patient, the practical experience and manual skills of the doctor, the selected materials and tools, as well as on the appropriateness of the treatment method to the clinical situation of the given patient.