Збройний конфлікт в Україні та нова безпекова архітектура країн Балтії і Центрально-Східної Європи: роль армії та громадянського суспільства

Abstract

Сучасний світ стикається з численними безпековими викликами, що мають як традиційний, так і гібридний характер. Глобалізація, стрімкий розвиток інформаційних технологій, зростання асиметричних загроз та військові конфлікти суттєво впливають на національну безпеку держав, вимагаючи постійної адаптації державних інституцій до нових реалій. Одним із ключових чинників трансформації системи безпеки є гібридна агресія, що виявляється через політичний, економічний, інформаційний та військовий тиск. Війна на сході України, а згодом і повномасштабна військова агресія з боку Росії стали переломними подіями, що засвідчили необхідність перегляду усталених норм та механізмів у сфері безпеки. Ці події зумовили потребу в адаптації державних інституцій до нових викликів, а також у посиленні координації між державою, зокрема її збройними силами та громадянським суспільством для забезпечення національної стійкості. Особливо актуальним це питання є для країн, що безпосередньо межують з агресивними державами або зазнають загроз своєму суверенітету. Російська агресія проти України спричинила фундаментальні зміни у безпековій системі як країн НАТО, так і держав, що ідентифікують себе як прихильники демократичного світу. У цьому контексті постає необхідність глибокого аналізу безпекових викликів для країн Балтії та Центрально-Східної Європи як регіонів, що першими відчувають на собі наслідки зламу усталених безпекових традицій. Системи безпеки, що формувалися після завершення Другої світової війни, а згодом еволюціонували після падіння Берлінського муру, нині зазнають серйозних випробувань. Водночас регіональні держави дедалі частіше розглядають можливість створення власних безпекових коаліцій як альтернативи або доповнення до євроатлантичних механізмів. Цей процес знаходить відображення у політико-правових документах держав регіону, що свідчить про перехід до нової безпекової архітектури.

The modern world faces numerous security challenges, both traditional and hybrid in nature. Globalization, the rapid development of information technologies, the rise of asymmetric threats, and military conflicts significantly impact national security, necessitating the continuous adaptation of state institutions to new realities. One of the key factors driving the transformation of security systems is hybrid aggression, which manifests itself through political, economic, informational, and military pressure. The war in eastern Ukraine, followed by Russia’s full-scale military aggression, has become a turning point, highlighting the need to reassess established norms and mechanisms in the security sphere. These events have necessitated the adaptation of state institutions to new challenges, as well as enhanced coordination between the state, particularly its armed forces, and civil society to ensure national resilience. This issue is particularly relevant for countries that share borders with aggressive states or face threats to their sovereignty. Russia’s aggression against Ukraine has led to fundamental changes in the security systems of NATO member states and those that identify themselves as supporters of the democratic world. In this context, there is an urgent need to thoroughly analyze security challenges for the Baltic and Central and Eastern European countries, as these regions are the first to experience the consequences of the breakdown of established security traditions. Security systems that were established after World War II and later evolved following the fall of the Berlin Wall are now undergoing serious tests. At the same time, regional states are increasingly considering the formation of their own security coalitions as an alternative or complement to Euro-Atlantic mechanisms. This process is reflected in the political and legal documents of the region’s states, signaling a transition to a new security architecture.