Штучний інтелект у динаміці міжнародних конфліктів: аналіз ескалаційних і стабілізаційних ефектів

Abstract

Cтаття присвячена комплексному аналізу двоїстої ролі штучного інтелекту (ШІ) у міжнародних конфліктах, досліджуючи його потенціал як фактору, що може одночасно сприяти їх ескалації або стабілізації. Дослідження спирається на ключові теоретичні підходи міжнародних відносин – реалізм, лібералізм і конструктивізм, які дозволяють розкрити різні аспекти впливу ШІ на глобальну безпеку. Для ілюстрації теоретичних положень наводяться емпіричні приклади з сучасних криз, зокрема в Україні, де ШІ застосовується у військових технологіях і дезінформаційних кампаніях, на Тайвані, де технологічна конкуренція загострює геополітичну напругу, та в Африці, де ШІ використовується для прогнозування конфліктів і гуманітарних операцій. У статті детально розглядаються механізми, через які ШІ може посилювати міжнародні конфлікти. Серед них – розвиток автономної зброї, яка підвищує летальність і непередбачуваність бойових дій, кібератаки, що загрожують критичній інфраструктурі, та дезінформація, яка підриває суспільну довіру й дестабілізує політичні системи. Водночас ШІ має потенціал для стабілізації: прогнозування криз на основі великих даних, підтримка миротворчих операцій через аналіз ризиків і дипломатія даних, що сприяє кращому взаєморозумінню між сторонами. Особливу увагу приділено етичним і правовим викликам, пов’язаним із ШІ, таким як проблема відповідальності за рішення автономних систем і відсутність міжнародного регулювання. Ці фактори ускладнюють геополітичні наслідки: асиметрію сил між державами, транскордонні ефекти від використання ШІ та формування нових альянсів, заснованих на технологічній перевазі. Для оцінки майбутнього впливу ШІ запропоновано три сценарії: оптимістичний, де глобальна співпраця спрямовує ШІ на мирні цілі; песимістичний, де технологічна гонка призводить до хаосу; гібридний, що поєднує обидва аспекти. У висновках автори наголошують на необхідності розробки міжнародних норм регулювання ШІ, які б унеможливлювали його зловживання, а також на важливості зменшення технологічної нерівності між країнами.

The article is dedicated to a comprehensive analysis of the dual role of artificial intelligence (AI) in international conflicts, exploring its potential as a factor that can simultaneously contribute to their escalation or stabilization. The study draws on key theoretical approaches in international relations–realism, liberalism, and constructivism–which enable an examination of the multifaceted impact of AI on global security. To illustrate these theoretical perspectives, empirical examples from contemporary crises are provided, including Ukraine, where AI is employed in military technologies and disinformation campaigns; Taiwan, where technological competition exacerbates geopolitical tensions; and Africa, where AI is utilized for conflict prediction and humanitarian operations. The article thoroughly examines the mechanisms through which AI can intensify international conflicts. These include the development of autonomous weapons, which increase the lethality and unpredictability of combat; cyberattacks, which threaten critical infrastructure; and disinformation, which undermines societal trust and destabilizes political systems. At the same time, AI offers potential for stabilization: crisis forecasting based on big data, support for peacekeeping operations through risk analysis, and data-driven diplomacy that fosters better mutual understanding between parties. Special attention is given to the ethical and legal challenges associated with AI, such as the issue of accountability for decisions made by autonomous systems and the lack of international regulation. These factors complicate geopolitical consequences, including power asymmetries between states, cross-border effects of AI use, and the formation of new alliances based on technological superiority. To assess the future impact of AI, three scenarios are proposed: an optimistic one, where global cooperation directs AI toward peaceful purposes; a pessimistic one, where a technological race leads to chaos; and a hybrid scenario combining elements of both. In their conclusions, the authors emphasize the need to develop international norms for regulating AI to prevent its misuse and highlight the importance of reducing technological inequality between countries.