Обороноздатність та оборонна достатність як функціональний прояв оборонного потенціалу: уточнення понять

Abstract

Стаття присвячена уточненню понять «обороноздатність» та «оборонна достатність» як функціональних проявів оборонного потенціалу держави. Актуальність теми зумовлена необхідністю переосмислення цих концептів в умовах змінювання безпекової ситуації на європейському континенті, яка пов’язана із повномасштабним вторгненням в Україну Російської Федерації в лютому 2022 року. Вихідною категорією, що застосовується для розкриття сутності та змісту процесів забезпечення оборони країни є «обороноздатність держави». Обороноздатність визначається як спроможність держави забезпечити ефективний захист від зовнішніх загроз через належну підготовленість збройних сил та мобілізаційні можливості. Тобто передбачає виключно наявність певних сил та засобів держави, спрямованих на її захист від воєнних загроз. Тоді як оборонна достатність розглядається як оптимізація оборонного потенціалу відповідно до реальних загроз і доступних ресурсів. У статті підкреслюється, що оборонна достатність є не лише результатом наявності збройних сил, але й стратегічним співвідношенням між потребами та можливостями держави, що передбачає баланс між військовими потребами і економічними можливостями. Окрім того, автор акцентує увагу на важливості міжнародного співробітництва, ефективному управлінні оборонними ресурсами та розвитку економіки як необхідних умовах для досягнення оборонної достатності. Підкреслено, що в умовах високої невизначеності та ескалації загроз оборонна достатність повинна бути гнучкою, реагувати на зміни зовнішніх і внутрішніх обставин, а також включати досягнення стратегічної гнучкості і адаптивності державних інститутів. Наукове осмислення даних категорій дозволяє оптимізувати оборонну політику, уникнути мілітаризації як самоцілі та підвищити стратегічну стійкість держави в довгостроковій перспективі.

The article is dedicated to clarifying the concepts of «defense capability» and «defense sufficiency» as functional manifestations of a state’s defense potential. The relevance of the topic stems from the need to reconceptualize these notions in light of the evolving security landscape on the European continent, triggered by the full-scale invasion of Ukraine by the Russian Federation in February 2022. The foundational category employed to disclose the essence and content of national defense processes is the «state’s defense capability». Defense capability is defined as a state's capacity to ensure effective protection against external threats through the adequate preparedness of its armed forces and mobilization potential. In this context, it implies the mere existence of specific state-controlled resources and means aimed at defending against military threats. In contrast, defense sufficiency is considered as the optimization of a state’s defense potential in accordance with real threats and available resources. The article emphasizes that defense sufficiency is not merely a function of military presence, but rather a strategic correlation between national needs and capabilities. It entails maintaining a balance between defense imperatives and economic capacities. Moreover, the author draws attention to the critical role of international cooperation, effective management of defense resources, and economic development as essential conditions for achieving defense sufficiency. It is underscored that under conditions of heightened uncertainty and escalating threats, defense sufficiency must remain flexible, capable of responding to changes in both external and internal circumstances, and oriented toward achieving strategic flexibility and institutional adaptability. The scholarly interpretation of these categories enables the optimization of defense policy, helps avoid militarization as an end in itself, and enhances the state’s strategic resilience in the long term.