Поняття «мовна гра» у філософському та лінгвістичному дискурсах

Abstract

У статті розглянуто питання визначення поняття «мовна гра» у філософії та лінгвістиці на сучасному етапі розвитку. Особливу увагу приділено аналізу трактування терміна австрійським філософом Людвіґом Віттґенштайном, який першим ввів його в науковий обіг у праці «Філософські дослідження», опублікованій у середині ХХ ст. У матеріалі окреслено ключові риси оригінального концепту, згідно з яким, мовна гра постає як багатогранний феномен, що охоплює найрізноманітніші види мовної діяльності, від елементарних дитячих ігор із мовою до складних мовних практик, властивих повсякденному життю. Наголошено на підході Віттґенштайна до опису мовних ігор через численні приклади, що підкреслюють їх безмежний характер і динамічність, одночасно ускладнюючи формулювання чіткої дефініції. У роботі проаналізовано основні підходи до визначення мовної гри в українському мовознавстві. Зафіксовано дослідження мовної гри у контексті паремій, афоризмів, власних назв, художньої літератури, журналістики, перекладознавства, маркетингу, прагматики та термінології. З’ясовано, що сучасні українські науковці пропонують різні інтерпретації терміна, демонструючи широкий спектр наукових поглядів. Установлено, що філософський та лінгвістичний підходи до мовної гри мають суттєві відмінності. Підсумовано, що у філософському дискурсі поняття характеризується широкими межами та спрямоване на вирішення вічних питань, а в лінгвістичному розглядається як експресивне явище лінгвокреативності на комунікативному рівні. Поряд із цим відбувається розмежування й на формальному рівні, яке полягає у відмінностях уживання граматичних форм залежно від контексту. Зокрема, у філософському дискурсі переважає форма множини (мовні ігри), тимчасом як у лінгвістичному – форма однини (мовна гра). У статті зроблено висновок про те, що, з огляду на різноманітність підходів, актуальною залишається потреба уніфікації та формулювання єдиного, універсального визначення поняття «мовна гра». Це може стати важливим кроком у подальшому дослідженні концепту в українських лінгвістичних студіях.

The article deals with the definition of the concept of language-game in Philosophy and Linguistics at the present stage of development. Particular attention is paid to the analysis of the interpretation of the term by the Austrian philosopher Ludwig Wittgenstein, who first introduced it into scientific circulation in the work "Philosophical Investigations" published in the middle of the twentieth century. The material outlines the key features of the original concept, according to which the language-game appears as a multifaceted phenomenon that covers the most diverse types of language activity, from elementary children’s games with language to complex language practices inherent in everyday life. Wittgenstein’s approach to the description of language-games is emphasized through numerous examples that highlight their boundless nature and dynamism, while complicating the formulation of a clear definition. The paper analyzes the main approaches to the definition of the language-game in Ukrainian linguistics. The study of the language-game in the context of proverbs, aphorisms, proper names, fiction, journalism, translation studies, marketing, pragmatics and terminology is recorded. It was found that modern Ukrainian scientists offer different interpretations of the term, demonstrating a wide range of scientific views. It has been established that the philosophical and linguistic approaches to the language-game have significant differences. It is summarized that in philosophical discourse the concept is characterized by wide boundaries and is aimed at solving eternal problems, and in linguistic discourse it is considered as an expressive phenomenon of lingvocreativity at the communicative level. Along with this, there is a distinction at the formal level, which consists in the differences in the use of grammatical forms depending on the context. In particular, in philosophical discourse, the plural form (language-games) prevails, while in linguistic discourse, the singular form (language- game) prevails. The article concludes that, given the diversity of approaches, the need to unify and formulate a single, universal definition of the concept of language-game remains relevant. This can be an important step in further research of the concept in Ukrainian linguistic studies.