Теоретико-методологічне підґрунтя вивчення мови миру в період гібридної війни

Abstract

Наукова розвідка присвячена критичному огляду новітніх напрацювань в галузі лінгвістики миру для визначення сутності поняття «мова миру» в аспекті сучасної російсько‑української війни. Дослідження спрямоване на формування холістичного уявлення про мову миру, а також на уточнення його змісту в світлі міждисциплінарного підходу. Критично переосмислюючи та інтегруючи напрацювання сучасних миротворчих студій, освіти в дусі миру, журналістики миру, лінгвістики миру та нової лінгвістики миру, авторка визначає «мову миру» як сукупність мовних засобів та комунікативних стратегій, які описують, відображають чи сприяють активному поширенню миру, а в умовах військових конфліктів нівелюють, розвінчують чи нейтралізують мову ворожнечі, ненависті та насильства. Спорадичне вивчення доробку англо-американських медіастудій та їх лінгвістичне переосмислення дозволило визначити два ключові критерії ідентифікації мови миру: формальний, що передбачає свідому відмову від імпліцитного чи експліцитного використання мови ворожнечі та ненависті; та світоглядний, пов’язаний із поширенням миротворчих наративів, пошуком та використанням ефективних стратегій інформаційного спротиву ворожим інформаційним впливам. Зважаючи на бінарну природу мови миру, у роботі диференційовано поняття «мова негативного миру» та «мова позитивного миру». Визначено, що перша характеризується формальною відсутністю вербальних одиниць, які відкрито проявляють або сприяють поширенню ворожості та ненависті до ворога. Друга передбачає не лише відмову від використання мови ворожнечі та ненависті, але й сприяє утвердженню мирного дискурсу через поширення наративів гуманістичної спрямованості. Послуговуючись концепцією журналістики миру Й. Гальтунга, в роботі представлено аналітичну порівняльну модель «мови війни» та «мови миру», що увиразнюється через протиставлення їх основних концептуальних ознак. Наголошується на тому, що ефективна миротворча комунікація в умовах сучасної гібридної війни повинна заґрунтовуватись на свідомому використанні, поширенні та пропагуванні мови позитивного миру.

This study critically examines recent developments in Peace Linguistics to conceptualise the «language of peace» within the context of the ongoing Russian‑Ukrainian war. It seeks to establish a comprehensive understanding of the term while refining its scope through an interdisciplinary lens. By integrating insights from contemporary peace studies, peace education, peace journalism, peace linguistics, and the emerging field of new peace linguistics, the study defines the «language of peace» as a system of linguistic resources and communicative strategies that describe, reflect, or actively promote peace. In conflict settings, these strategies also serve to counteract, deconstruct, or neutralise the language of hostility, violence, and conflict. A critical analysis of Anglo‑American media studies and their linguistic reinterpretation identifies two key criteria for recognising the language of peace. The first, a formal criterion, involves the conscious rejection of implicit or explicit expressions of hostility and hatred at interpersonal, intrastate, and interstate levels of communication. The second, a worldview criterion, concerns the dissemination of peace-oriented narratives and the development of effective strategies to resist hostile information influences, particularly within hybrid warfare. Recognising the dual nature of the «language of peace», the study distinguishes between the language of negative peace and the language of positive peace. The former is characterised by the absence of verbal elements that incite hostility or hatred towards the opposing side, whereas the latter not only excludes such elements but also actively constructs a discourse of peace through linguistic means that reinforce humanistic narratives. Drawing on J. Galtung’s concept of peace journalism, the study introduces an analytical comparative model contrasting the structural and functional characteristics of the «language of war» and the «language of peace». The findings highlight that effective peace‑oriented communication in the context of contemporary hybrid warfare requires the deliberate use, dissemination, and promotion of the language of positive peace.