Творчість Вільяма Шекспіра в театральних конкретизаціях: воєнний контекст

Abstract

У статті розглянуто сучасну театральну рецепцію творів В. Шекспіра у проєкції на російсько-українську війну та увиразнено специфіку мистецьких конкретизацій його драматургії через виявлення якостей «визначення заздалегідь» і «втримування напоготові» (за Р. Інгарденом). Визначено три головних вектори, які реалізуються в українському театрі. Перший вектор полягає в актуалізації естетичних цінностей творів В. Шекспіра, які відображають зовнішній сюжет утопічного світу пропорції та гармонії як бажання сховатися від травми за ілюзією так званих «вічних цінностей». Другий вектор полягає в проблематизації воєнної реальності через художнє осмислення досвіду війни та через втілення образу військового у проєкції на класичні п’єси В. Шекспіра, що зумовлює суспільний діалог, прагнення проговорити травму, не уникаючи її. Третій вектор у конкретизації текстів В. Шекспіра, якими українські митці реалізують воєнну проблематику, полягає в актуалізації національних міфів як способу збереження власної ідентичності та цінностей, які агресор хоче знищити. У статті проаналізовано кількісні показники вистав за п’єсами В. Шекспіра, на які впливає російсько-українська війна, та зазначено, що найбільше постановок у 2024-ому році отримали твори «Гамлет», «Приборкання норовливої» і «Ромео і Джульєтта». Війна викликала потребу в постановках текстів В. Шекспіра, героєм яких є військовий: «Отелло» − 5 спектаклів, «Коріолан», «Макбет» − 4 спектаклі. У сучасних постановках за трагедіями В. Шекспіра режисери втілюють проблему адаптації військового з ПТСР (Отелло, Коріолан в мирному житті та на війні); проблему кохання як спроби порятунку (образ Дездемони дружини військового); проблема воїна і народу, проблему зради (ветерани Отелло, Коріолан як Інші, Чужі, Отелло і Яґо), проблему воїна та влади.

This article examines the contemporary theatrical reception of William Shakespeare’s works in the context of the Russian-Ukrainian war and highlights the specifics of artistic concretizations of his dramaturgy through the identification of the qualities of «pre-determined definition» and «keeping on standby» (according to R. Ingarden). Three main vectors are identified that are realized in Ukrainian theater. The first vector is the actualization of the aesthetic values of Shakespeare's works, which reflect the external plot of a utopian world of proportions and harmony as a desire to escape from trauma behind the illusion of so-called «eternal values». The second vector addresses the problematization of military reality through artistic reflection on the experience of war and the embodiment of the military image in the context of Shakespeare’s classical plays, which triggers a societal dialogue and the desire to address trauma without avoiding it. The third vector in the concretization of Shakespeare’s texts, in which Ukrainian artists engage with military themes, is the actualization of national myths as a means of preserving one's identity and values, which the aggressor seeks to destroy. The article analyzes the quantitative data of performances based on Shakespeare’s plays affected by the Russian-Ukrainian war and notes that in 2024, the most performed works were «Hamlet», «The Taming of the Shrew», and «Romeo and Juliet». The war has triggered the need for productions of Shakespeare’s texts with military protagonists: «Othello» – 5 performances, «Coriolanus», «Macbeth» – 4 performances. In contemporary productions of Shakespeare’s tragedies, directors address the issue of the soldier’s adaptation with PTSD (Othello, Coriolanus in peacetime and at war); the problem of love as an attempt at salvation (the image of Desdemona, the wife of a soldier); the warrior and the people, the problem of betrayal (veterans in Othello, Coriolanus as the Other, The Stranger, Othello and Iago), and the issue of the warrior and power.