Мовна політика та колоніальна практика: аналіз передмови до радянського видання «Словарь української мови» (1958)

Abstract

Українська мова, бувши органічним виявом національної ідентичности, завжди стояла на заваді імперським амбіціям російської влади. Одним із ключових інструментів колоніального панування було мовне упокорення – нищення українського слова, його дискредитація та заборона. Яскравим прикладом цього є переслідування «Словаря української мови» за ред. Бориса Грінченка – фундаментальної праці, яка не тільки систематизувала лексику української мови, а й підтвердила її окремішність від російської. Після встановлення радянської влади мовна політика продовжила імперську традицію контролю над українською мовою, лише під новими гаслами. Офіційно радянська держава проголошувала «братерство народів» і жодного утиску національних мов, проте на практиці це було витонченим механізмом росіянізації. Українська філологія стала полем ідеологічної боротьби, а передмови до словників і мовознавчих праць – неодмінними ідеологічними маніфестами. У статті досліджено мовну політику СРСР як інструмент колоніального управління, заналізовано ідеологічні настанови передмови до радянського видання «Словаря української мови» (1958). Дослідження виявляє механізми мовної росіянізації та викривлення історичної ролі української мови в національному самовизначенні. Радянська мовна політика спиралася на концепцію «зближення» і «злиття» мов народів СРСР, у якій українську мову трактували як периферійну щодо російської. Аналізована передмова 1958 року показує цю політику через кілька ключових аспектів: 1) акцентування «братнього зв’язку» української та російської мови з риторикою «старшого брата» як домінантного; 2) дискредитація національної мотивації укладання словника, де працю Б. Грінченка зображено не як кодифікацію й утвердження української мови, а як «цінну наукову роботу», підпорядковану радянським ідеологічним настановам; 3) редукція значення живої народної мови через підкреслення діалектизмів і застарілих слів, що створювало ілюзію недостатньої розвинености української мови без радянського втручання. У статті подано комплексний аналіз передмови з погляду її колоніального характеру та ролі у формуванні радянського дискурсу про українську мову. Автор наукової розвідки наголошує, що такі тексти не були нейтральними науковими передмовами, а слугували знаряддям ідеологічної боротьби. Вони мали на меті не лише змінити сприйняття української мови, а й обмежити її розвиток, підпорядкувати російському культурному простору. Саме тому критичне переосмислення радянської мовної спадщини є необхідним кроком для подолання імперського дискурсу та відновлення української мовної ідентичности. Отже, передмова 1958 року була не лише вступним текстом до словника, а й ідеологічним документом, що впливав на мовну політику СРСР. Автор цієї наукової розвідки досліджує, як радянська влада використовувала наукові тексти для виправдання радянської мовної політики, та спонукає до критичного прочитання подібних передмов задля подальшого зміцнення статусу української мови в умовах незалежної України.

The Ukrainian language, as an organic expression of national identity, has always been an obstacle to the imperial ambitions of the Russian authorities. One of the key instruments of colonial rule was linguistic subjugation – the destruction, discreditation, and prohibition of the Ukrainian language. A striking example of this is the persecution of The Dictionary of the Ukrainian Language by Borys Hrinchenko – a fundamental work that not only systematized the Ukrainian lexicon but also confirmed its distinctiveness from Russian. After the establishment of Soviet rule, language policy continued the imperial tradition of controlling the Ukrainian language, albeit under new slogans. Officially, the Soviet state proclaimed the “brotherhood of nations” and support for national languages, but in practice, this was a sophisticated mechanism of “Russification”. Ukrainian philology became a battleground of ideological struggle, while the prefaces to dictionaries and linguistic studies turned into mandatory ideological manifestos. This article examines the language policy of the USSR as a tool of colonial governance and analyzes the ideological guidelines of the preface to the Soviet edition of the Dictionary of the Ukrainian Language (1958). The study uncovers the mechanisms of linguistic “Russification” and the distortion of the historical role of the Ukrainian language in national self-determination. Soviet language policy was based on the concept of the “rapprochement” and “fusion” of the languages of the peoples of the USSR, wherein the Ukrainian language was treated as peripheral to Russian. The analyzed 1958 preface illustrates this policy through several key aspects: 1) еmphasizing the “fraternal bond” between the Ukrainian and Russian languages, with the rhetoric of the “older brother” as dominant; 2) discrediting the national motivation behind the compilation of the dictionary, portraying B. Grinchenko’s work not as a codification and affirmation of the Ukrainian language, but rather as a “valuable scientific work” subordinated to Soviet ideological directives; 3) undermining the significance of the living folk language by focusing on dialectisms and obsolete words, thereby creating the illusion that the Ukrainian language was underdeveloped without Soviet intervention. The article provides a comprehensive analysis of the preface, examining its colonial nature and its role in shaping the Soviet discourse on the Ukrainian language. The author argues that such texts were not neutral scientific introductions but rather served as instruments of ideological struggle. Their purpose was not only to alter the perception of the Ukrainian language but also to restrict its development and subordinate it to the Russian cultural sphere. Therefore, a critical reassessment of the Soviet linguistic legacy is an essential step in dismantling the imperial discourse and restoring Ukrainian linguistic identity. Thus, the 1958 preface was not merely an introductory text to the dictionary but also an ideological document that influenced the USSR’s language policy. The author of this study investigates how Soviet authorities used scientific texts to justify their language policy and advocates for a critical reading of such prefaces to further strengthen the status of the Ukrainian language in an independent Ukraine.