Генеза становлення мови війни в історико-політичному та історико-художньому контексті (український досвід)

Abstract

Статтю присвячено генезі мови війни, її історико-політичним та історико-художнім етапам становлення і функціям в лінгвополітичній синергетиці. Виявлено та обґрунтовано вісім етапів еволюції мови війни, яким притаманне специфічне прагматичне навантаження. Перший етап (період Першої світової війни, 1914–1918 рр.) позначений увагою до мови війни як: 1) інструмента ідеологічного впливу та конструювання суспільної думки щодо тривалого ведення воєнних дій (зокрема, у Франції, Італії та Австрії); 2) засобу залякування (у Великій Британії); 3) риторичного прикриття, що опирається на історичні паралелі (в Німеччині); 4) тригера мовного зсуву, що спричинив хвилю патріотизму і ксенофобії (у Сполучених Штатах); 5) інструмента централізованої, узгодженої інформаційної політики (у межах Російської імперії); 6) засобу придушення національної свідомості у формі цензури (в Україні). На другому етапі (період «втраченого покоління», 1920–1930 рр.) відбувся поворот до мовного вираження, що відтворює психологічну травму. На третьому етапі (період Другої світової війни, 1939–1945 рр.) мова постає засобом дипломатичного прикриття агресії та легітимації злочинів проти людства замаскованих під риторику миру. Четвертий етап (період Голокосту, 1933–1945 рр.) тяжіє до аналізу мови війни крізь призму досвіду геноциду, масових переслідувань і втрати людської гідності. Протягом п’ятого етапу становлення мови війни (період Революції Гідності, 2013–2014 рр.) мова набуває форми суспільного протесту, громадянської солідарності, національної єдності. Шостий етап (період травматичної нарації, 2014–2022 рр.) передбачає інтерпретацію колективної травми засобами мови війни. На сьомому етапі (період російсько-української війни, з 2022 року) мова війни слугує засобом політичного тиску, інструментом міжнародних відносин та чинником міжнародно-політичної консолідації. Восьмий етап (період героїзму та гуманності, з 2022 року) репрезентує мову війни у воєнній прозі. Новизна представлених результатів дослідження полягає і в тому, що вперше вивчено функції мови війни у межах лінгвополітичної синергетики: цензурно-пропагандну, інтроспективно-антимілітарну, політико-ідеологічну, екзистенційно-документальну, ідентифікаційно-нормативну, травматично- рефлексивну, дипломатично-правову, гуманістично-комунікативну.

The article is devoted to the genesis of war language, its historical-political and historical-artistic stages of formation, and functions in linguopolitical synergetics. Eight stages of war language evolution have been identified and substantiated, each marked by specific pragmatic load. The first stage (the period of World War I, 1914–1918) is characterized by attention to war language as: 1) a tool of ideological influence and construction of public opinion regarding the prolonged conduct of military operations (in particular in France, Italy, and Austria); 2) a means of intimidation (in Great Britain); 3) a rhetorical cover based on historical parallels (in Germany); 4) a trigger for a linguistic shift that caused a wave of patriotism and xenophobia (in the United States); 5) a tool of centralized, coordinated information policy (within the Russian Empire); 6) a means of suppressing national consciousness in the form of censorship (in Ukraine). At the second stage (the period of the “lost generation”, 1920–1930), there was a shift toward linguistic expression that reflects psychological trauma. At the third stage (the period of World War II, 1939–1945), language becomes a means of diplomatic cover for aggression and legitimization of crimes against humanity disguised as a rhetoric of peace. The fourth stage (the Holocaust period, 1933–1945) tends toward an analysis of war language through the lens of genocide, mass persecution, and the loss of human dignity. During the fifth stage of the evolution of war language (the period of the Revolution of Dignity, 2013–2014), language takes the form of public protest, civic solidarity, and national unity. The sixth stage (the period of traumatic narration, 2014–2022) involves the interpretation of collective trauma through the means of war language. At the seventh stage (the period of the Russian-Ukrainian war, since 2022), the war language serves as a tool of political pressure, an instrument of international relations, and a factor of geopolitical consolidation. The eighth stage (the period of heroism and humanity, since 2022) represents war language in war prose. The novelty of the presented research lies, among other things, in the fact that the functions of war language are studied for the first time within the framework of linguopolitical synergetics: the censorship-propaganda, introspectiveantimilitary, politico-ideological, existential-documentary, identificational-normative, traumatic-reflexive, diplomatic-legal, and humanistic-communicative functions.