Features of interpreting the image of a woman in fiction (gender aspects of the problem)

Abstract

For many centuries, there have been discussions about the similarities and differences between women and men. As a rule, the superiority of men in social, intellectual, moral and spiritual aspects was proven. A woman was considered a “devil's vesselˮ, an inferior person, deprived of all rights. She did not have the right to sit next to a man at the table, lived in specially designated living rooms, and was subjected to constant humiliation and insults from men. The difference was also manifested at the level of clothing and appearance: a woman could not wear trousers, long hair was considered decent for her, and short hair – for men. In the Middle Ages and the Renaissance women were often accused of hypocrisy, theft, treachery, talkativeness, lies, and mercenariness. On the other hand, in the Renaissance, artists and poets began to praise the beauty and spirituality of women. Thus, in Dante and Petrarch, a woman becomes an object of worship and admiration, a muse for the poet. Classical courtly poetry of the Middle Ages is suffused with the idealization of women by male poets. Before the heyday of chivalric love lyrics, which experts associate with the formation of the right to sexual free choice, in the literature of the Early Middle Ages the treatment of women was different. In ancient literary monuments, such as, for example, Icelandic sagas, which reflect the tribal mentality, women were not given a place at all, since they were representatives of a foreign clan and therefore had no aesthetic status in the tribal sagas. In the literature of Western Europe of the 17th and 18th centuries (the novels of Charles Sorel, Paul Scarron, Gustave Flaubert, Daniel Defoe), images of thieves, women of easy virtue, and scoundrels appear. Attention should be focused not on the rivalry between a man and a woman, but on the uniqueness of each individual, where the main principle is their harmonious union under the condition of absolute social equality. Society should be built not on conflicts, but on mutual understanding and cooperation, where their socio-social equality is guaranteed, where there should be no domestic violence, which, unfortunately, remains widespread both in Eastern countries and in some European societies. A man and a woman should not only recognize their differences and common features, but also develop them in a spirit of mutual respect and support.

Протягом багатьох століть велися дискусії про схожість та відмінність жінок та чоловіків. Як правило, доводилася перевага чоловіків у соціальному, інтелектуальному, моральному та духовному аспектах. Жінка розглядалася як «судина диявола», неповноцінна особа, позбавлена всіх прав. Вона не мала права сидіти поруч із чоловіком за столом, жила в спеціально відведених окремих житлових кімнатах, зазнавала постійних принижень та образ з боку чоловіків. Різниця проявлялася також на рівні одягу та зовнішності: жінка не могла носити штани, для неї пристойними вважалося довге волосся, а для чоловіків – коротке. Жінок часто в Середньовіччі та в епоху Відродження звинувачували в лицемірстві, крадіжках, підступності, балакучості, брехливості, продажності. З іншого боку, в епоху Відродження художники та поети починають оспівувати красу та одухотвореність жінки. Так, у Данте, Петрарки жінка стає об'єктом поклоніння та захоплення, музою поета. Класична куртуазна поезія середньовіччя сповнена ідеалізацією жінки поетами-чоловіками. До розквіту лицарської любовної лірики, яку фахівці пов'язують із формуванням права на сексуальний вільний вибір, у літературі Раннього Середньовіччя трактування жінки було іншим. У стародавніх літературних пам'ятниках, таких, наприклад, як ісландські саги, що відбивають родовий менталітет, жінці не приділялося місця взагалі, оскільки вона була представницею чужого роду і тому не мала естетичного статусу в родових сагах. У літературі Західної Європи XVII–XVIII століть (романи Шарля Сореля, Поля Скаррона, Гюстава Флобера, Даніеля Дефо) з'являються образи злодійок, жриць кохання, шахрайок. Слід зосереджувати увагу не на суперництві між чоловіком та жінкою, а на унікальності кожної особистості, де головним принципом є їхній гармонійний союз за умови абсолютної соціальної рівності. Суспільство має будуватися не на конфліктах, а на взаєморозумінні та співпраці, де гарантована їхня суспільно-соціальна рівність, де не повинно бути домашнього насильства, яке, на жаль, залишається поширеним як у східних країнах, так і в деяких європейських суспільствах. Чоловік і жінка мають не лише визнавати свої відмінності та спільні риси, а й розвивати їх у дусі взаємоповаги та підтримки.