Переосмислення патріархальних поглядів Гомера на жіночність у романі Маргарет Етвуд «Пенелопіада»

Abstract

Стаття досліджує переосмислення класичного епосу Гомера про Одіссея та Пенелопу у сучасні літературній інтерпретації – романі Маргарет Етвуд «Пенелопіада». Авторка пропонує нове трактування традиційних образів і сюжетних ліній, зокрема змінює роль Пенелопи, надаючи їй власний голос і змінюючи акценти в оповіді. У класичній версії «Одіссеї» Пенелопа зображена як ідеальна дружина, що терпляче чекає повернення чоловіка, в той час як Одіссей постає героєм, що здійснює великі подвиги. Етвуд ставить під сумнів цю традиційну інтерпретацію, надаючи Пенелопі самосвідомість, амбіції та здатність маніпулювати, тим самим змінюючи її роль в міфологічній структурі. У творі авторка через феміністичну призму викриває патріархальні мотиви, притаманні оригінальній «Одіссеї», критикує традиційні уявлення про героїзм, вірність та гендерні ролі. У статті також аналізуються літературні прийоми, які використовує Маргарет Етвуд для деконструкції класичного епосу, зокрема особливе значення надається поліфонічності наративу через введення дванадцяти повішених служниць, що виконують роль хору і коментують події з альтернативної точки зору. Цей хоровий елемент виступає як контрапункт до версії Пенелопи, підкреслюючи соціальну несправедливість і подвійні стандарти, яким піддаються жінки в античному суспільстві. Окрім цього, стаття розглядає, як роман змінює погляд на роль привабливості, жіночої конкуренції та класової нерівності. Пенелопа, яка усвідомлює свою непривабливість порівняно з Єленою, в той же час починає критикувати саму систему, що оцінює жінок за зовнішністю, вказуючи на обмеження, які вона накладає на їхню свободу ідентичності. Таким чином, стаття аналізує, як Маргарет Етвуд через постмодерністську деконструкцію класичного епосу створює багатогранну картину гендерної ідентичності та пропонує нові перспективи для розуміння соціальних ролей і місця жінок в історії та літературі.

The article explores the reinterpretation of Homer’s classical epic about Odysseus and Penelope through the modern literary interpretation presented in Margaret Atwood’s novel The Penelopiad. It offers a new interpretation of traditional characters and plotlines, notably changing Penelope’s role by giving her a voice and shifting the narrative focus. In the classical version of The Odyssey, Penelope is portrayed as the ideal wife, patiently waiting for her husband's return, while Odysseus is depicted as the hero who undertakes great feats. Atwood questions this traditional interpretation, granting Penelope self-awareness, ambition, and the ability to manipulate, thereby altering her role in the mythological structure. Through a feminist lens, the author exposes the patriarchal motives inherent in the original Odyssey and critiques traditional notions of heroism, fidelity, and gender roles. The article also analyzes the literary techniques used by Margaret Atwood to deconstruct the classical epic, with particular emphasis on the polyphony of the narrative through the introduction of twelve hanged servants who serve as a chorus and comment on events from an alternative perspective. This choral element acts as a counterpoint to Penelope’s version, highlighting the social injustice and double standards that women in ancient society faced. Furthermore, the article discusses how the novel alters the view of beauty, female competition, and class inequality. Penelope, aware of her lack of attractiveness compared to her cousin Helen, begins to criticize the very system that evaluates women based on their appearance, pointing to the limitations it imposes on their freedom of identity. Thus, the article analyzes how Margaret Atwood, through the postmodernist deconstruction of the classical epic, creates a multifaceted depiction of gender identity and offers new perspectives for understanding social roles and the place of women in history and literature.