Етнокультурна специфіка лексеми canis у паремійній спадщині римлян

Abstract

Статтю присвячено дослідженню етнокультурної семантики зооніма canis в латинській мові. Метою розвідки є аналіз національно-культурних особливостей і конотативних значень лексеми canis в мовній картині світу давніх римлян. Джерельною базою слугувала вибірка латинських паремій з компонентом-зоонімом canis зі словників крилатих латинських висловів, збірок прислів’їв і приказок (90 афоризмів). У дослідженні зосереджено увагу на пареміях, в яких лексема актуалізує конотативне значення, відображаючи уявлення про поведінку, емоційний стан, моральні цінності чи соціальні ролі людини крізь призму тваринного світу. Такий підхід дозволив виявити національно зумовлені стереотипи, асоціації та культурні концепти, що сформувалися навколо образу собаки в мовній картині світу давніх римлян. Образний компонент зооніма собака в лінгвокультурі римського народу досліджено через аналіз низки когнітивних метафор. Метафоричне осмислення лексеми ґрунтується як на особливостях поведінки собаки, так і на сформованому в суспільстві ставленні до тварини. Римляни переносили зовнішність, поведінку та звички собаки в площину людського життя. Встановлено, що фауноназва собака в лінгвокультурі давніх римлян має антропоцентричну амбівалентну конотацію, тобто може вживатися як в негативному, так і позитивному значенні та позначати протилежні риси характеру людини. Собака в мовній свідомості римлян має здебільшого пейоративну конотацію і виступає символом агресії, злості, ворожості, егоїзму, жадібності, хитрості, нещирості, облесливості, марнослів’я, боягузтва, байдужості, невдячності тощо. Негативне ставлення до образу собаки в мовній свідомості римлян зумовлено подвійною природою собаки: з одного боку – це приручена, «своя» тварина, а з іншого – потенційно небезпечна, хижа й агресивна істота, в якій можуть прокинутися дикі інстинкти. Серед позитивних конотацій образу собаки в латинській мові виділяємо наполегливість, вірність, мудрість, досвідченість. Паремії з компонентом-зоонімом canis відображають тривале спостереження давніх римлян за твариною, фіксують їх типові моделі мислення, етнокультурні уявлення й соціальні оцінки.

The paper is devoted to the study of the ethnocultural semantics of the zoonym canis in Latin. The purpose of the investigation is to analyze the national cultural peculiarities and connotative meanings of the lexeme canis in the linguistic picture of the world of the ancient Romans. The source material was a sample of Latin paroemias with the zoonym canis component from the dictionaries of Latin winged words, collections of proverbs and sayings (90 aphorisms). The study focuses on the paroemias in which the lexeme actualizes the connotative meaning, reflecting the idea of human behavior, emotional state, moral values or social roles through the prism of the animal world. This approach made it possible to identify nationally determined stereotypes, associations, and cultural concepts that formed around the image of a dog in the linguistic picture of the world of the ancient Romans. The figurative component of the zoonym dog in the linguaculture of the Roman people is studied through the analysis of a series of cognitive metaphors. The metaphorical comprehension of the lexeme is based both on the peculiarities of dog behavior and on the attitude to the animal formed in society. The Romans transferred the appearance, behavior and habits of the dog to the plane of human life. It has been determined that the zoonym dog in the linguistic culture of the ancient Romans has an anthropocentric ambivalent connotation, that is, it can be used both in a negative and positive sense and denote opposite traits of human character. The dog in the linguistic consciousness of the Romans has mostly pejorative connotations and acts as a symbol of aggression, anger, hostility, selfishness, greed, deceit, insincerity, flattery, vainness, cowardice, indifference, ingratitude, etc. The negative attitude to the image of the dog in the linguistic consciousness of the Romans is due to the dual nature of the dog: on the one hand, it is a tame, «own» animal, and on the other hand, it is a potentially dangerous, predatory, and aggressive creature that can awaken wild instincts. Among the positive connotations of the dog image in Latin are perseverance, loyalty, wisdom, and experience. The paroemias with the zoonym canis component reflect the long observation of the ancient Romans over the animal, recording their typical models of thinking, ethnocultural ideas and social assessments.