Культура мовлення вчителя початкових класів як складова його мовно-комунікативної компетентності

Abstract

У статті здійснено аналіз наукових доробок сучасних учених щодо розуміння понять «культура мовлення», «мовно-комунікативна компетентність», «мовно-комунікативна компетентність вчителя початкових класів». Звернено увагу на необхідність володіння майбутнім учителем початкових класів культурою мовлення як складовою його мовно-комунікативної компетентності, уміннями чітко, логічно й переконливо висловлювати думки, застосовувати дієві методи мовленнєвого впливу на аудиторію, виявляти зацікавленість до змін у мовних нормах. Запропоновано розглядати мовно-комунікативну компетентність вчителя початкових класів як цілісне, багатокомпонентне утворення, невід’ємну складову професійної компетентності, що передбачає глибоке володіння мовними і позамовними засобами комунікації, здатність установлювати й підтримувати конструктивні комунікативні зв’язки з учасниками освітнього процесу. Методологічну основу дослідження становлять системний, компетентнісний, діяльнісний, особистісно орієнтований, аксіологічний підходи до формування культури мовлення вчителя початкових класів як складової його мовно-комунікативної компетентності. З’ясовано, що культура мовлення охоплює вміння правильно, точно та доречно користуватися різноманітними виражальними засобами літературної мови, дотримуючись усталених мовних норм. Визначено, що культура мовлення відображає ціннісні орієнтації особистості педагога, узгодженість професійної компетентності з комунікативними та морально-психологічними якостями. Зазначено, що підвищення рівня культури мовлення майбутніх учителів початкових класів забезпечується професійною спрямованістю навчання, створенням комунікативного середовища, єдністю теорії і комунікативної практики, залученістю студентів у змістовні, практико орієнтовані комунікативні ситуації. Дослідження особливостей культури мовлення вчителя початкових класів як складової його мовно-комунікативної компетентності дозволило зробити висновок, що ефективність педагогічної взаємодії вчителя із учасниками освітнього процесу значною мірою зумовлюється його вміннями адаптуватися до комунікативних ситуацій, оцінювати ситуацію спілкування в різноманітних умовах, ефективно долати бар’єри у спілкуванні.

This article examines contemporary scholarly research on the concepts of «speech culture», «linguistic and communicative competence», and specifically, the «linguistic and communicative competence of primary school teachers». Emphasis is placed on the necessity for future primary school teachers to master speech culture as an integral element of their linguistic and communicative competence, including the ability to articulate thoughts clearly, logically, and persuasively, employ effective methods of verbal influence on the audience, and demonstrate openness to evolving language norms. The linguistic and communicative competence of primary school teachers is proposed to be understood as a holistic, multifaceted construct and an essential component of their professional competence, which entails a thorough command of both linguistic and extralinguistic means of communication, as well as the capacity to establish and maintain constructive communicative relationships with all participants in the educational process. The study is grounded in a methodological framework that integrates systemic, competence-based, activity-based, personality-oriented, and axiological approaches to developing speech culture in primary school teachers as a core aspect of their linguistic and communicative competence. It is established that speech culture encompasses the ability to correctly, precisely, and appropriately utilize various expressive resources of literary language while adhering to established linguistic norms. Furthermore, speech culture reflects the teacher’s value orientations and the alignment of their professional competence with communicative, moral, and psychological qualities. The enhancement of future primary school teachers’ speech culture is ensured through professionally oriented education, the creation of a supportive communicative environment, the integration of theoretical knowledge with communicative practice, and active engagement of students in meaningful, practice-focused communicative scenarios. The analysis of speech culture as a constituent of primary school teachers’ linguistic and communicative competence leads to the conclusion that the effectiveness of pedagogical interaction largely depends on the teacher’s ability to adapt to diverse communicative situations, assess communicative contexts in varied conditions, and effectively overcome communication barriers.