Проблеми та перспективи впровадження компетентнісного підходу у підготовці майбутніх фахівців гуманітарного профілю

Abstract

У статті здійснено комплексний аналіз концептуальних, нормативних, організаційно-методичних та психолого-педагогічних аспектів впровадження компетентнісного підходу у вищу гуманітарну освіту. Розглянуто філософсько-педагогічні засади формування компетентностей, особливості адаптації європейських рамок кваліфікацій до українського контексту, практику проектного навчання, цифрового портфоліо, самооцінювання й фасилітації. Окрема увага приділена аналізу змісту та структури освітніх програм провідних українських ЗВО, формам оцінювання, проблемі недостатньої участі роботодавців та слабкої міждисциплінарної інтеграції. У процесі дослідження використано кількісні й якісні методи: опитування студентів і викладачів, інтерв’ю зі стейкхолдерами, аналіз офіційних документів і наукових публікацій. Виявлено, що, попри декларативну підтримку концепції компетентнісного навчання, її реалізація в освітній практиці залишається фрагментарною, а система оцінювання компетентностей – малоефективною. Наявні розбіжності між стратегічними завданнями та реальною педагогічною практикою свідчать про потребу в концептуальній та інституційній модернізації підходів до формування та розвитку фахових компетентностей. У статті обґрунтовано необхідність професійного розвитку викладачів як фасилітаторів навчального процесу, створення наскрізних механізмів оцінювання, впровадження електронного супроводу освітньої траєкторії студента, активізацію залучення роботодавців у формування змісту навчання. Запропоновано стратегічні напрями вдосконалення підготовки фахівців гуманітарного профілю до 2030 року на основі принципів міждисциплінарності, академічної доброчесності, соціальної відповідальності та орієнтації на результат. У результаті реалізації таких підходів можлива якісна трансформація системи вищої гуманітарної освіти відповідно до викликів XXI століття.

This article presents a comprehensive analysis of the conceptual, regulatory, organizational-methodological, and psychological-pedagogical aspects of implementing a competency-based approach in higher humanitarian education. It examines the philosophical and pedagogical foundations of competence formation, the adaptation of European qualification frameworks to the Ukrainian context, and the use of project-based learning, digital portfolios, self-assessment, and facilitation. Particular attention is paid to the analysis of the content and structure of academic programs in leading Ukrainian universities, forms of assessment, limited employer involvement, and weak interdisciplinary integration. The research methodology combines quantitative and qualitative methods: surveys of students and teachers, stakeholder interviews, and analysis of official documents and academic publications. The findings reveal that despite policy support for competency-based education, its implementation in practice remains fragmented and the existing systems for assessing competencies are largely ineffective. Discrepancies between strategic goals and actual teaching practice point to the need for both conceptual and institutional modernization of professional training. The article substantiates the importance of faculty development as facilitators of the learning process, the creation of holistic assessment mechanisms, the integration of digital monitoring tools for tracking student learning trajectories, and increased engagement of employers in curriculum development. Strategic directions for enhancing the training of humanities professionals by 2030 are proposed, based on the principles of interdisciplinarity, academic integrity, social responsibility, and outcome-based learning. These approaches aim to enable the effective transformation of higher education system in response to the challenges of the 21st century.