Національне законодавство як джерело зобов’язання видавати або здійснювати судове переслідування (aut dedere aut judicare)

Abstract

У статті на підставі вивчення доктринальних праць та практики держав розкривається питання про національне законодавство як джерело зобов’язання видавати або здійснювати судове переслідування (aut dedere aut judicare). Висвітлюється позиція Комісії міжнародного права ООН щодо ролі національного законодавства та державної практики у реалізації зобов’язання видавати або здійснювати судове переслідування; розглядається практика окремих держав (Фінляндії, Естонії, Македонії, Азербайджану, України) щодо законодавчого закріплення зобов’язання видавати або здійснювати судове переслідування; визначаються заходи, яких держави повинні дотримуватися на національному рівні з метою ефективної реалізації принципу aut dedere aut judicare. Відзначено, що визначення правової природи та обсягу зобов’язання aut dedere aut judicareможливе через вивчення різних видів джерел, в яких закріплено дане зобов’язання (договори, звичаї, міжнародні та національні судові рішення, національне законодавство держав). Зобов’язання видавати або здійснювати судове переслідування традиційно встановлювалося міжнародними договорами різних видів, кількість яких постійно збільшується. Участь багатьох держав світу у таких міжнародних договорах (універсального, регіонального або двостороннього характеру) є відображенням існуючої національної практики держав щодо реалізації принципу aut dedere aut judicare. Обґрунтовано, що поряд із договірним та звичаєвим (принаймні щодо найтяжчих міжнародних злочинів) закріпленням принципу aut dedere aut judicare, національне законодавство є важливим джерелом зобов’язання видавати або здійснювати судове переслідування. Ефективна реалізація принципу aut dedere aut judicare у кожному конкретному випадку буде залежати від виконання державою як своїх міжнародно-правових зобов’язань, так і здійснення необхідних заходів (зокрема щодо встановлення юрисдикції над кримінальними правопорушеннями та правопорушниками, криміналізації), визначених у національному законодавстві з питань екстрадиції та судового переслідування.

The article, based on the study of doctrinal developments and the practice of states, reveals the issue of national legislation as a source of the obligation to extradite or prosecute (aut dedere aut judicare). The article highlights the position of the UN International Law Commission on the role of national legislation and state practice in implementing the obligation to extradite or prosecute; the practice of certain states (Finland, Estonia, Macedonia, Azerbaijan, Ukraine) regarding the legal establishment of the obligation to extradite or prosecute is considered; the measures that states should follow at the national level in order to effectively implement the principle of aut dedere aut judicareare defined. The article establishes that the determination of the legal nature and scope of the obligation aut dedere aut judicare is possible through the study of various types of sources in which this obligation is established (treaties, customs, international and national court decisions, national legislation of states). The obligation to extradite or prosecute has traditionally been established by international treaties of various types, the number of which is constantly increasing. The participation of many states in such international treaties (of a universal, regional or bilateral nature) is a reflection of the existing national practice of the states regarding the implementation of the principle of aut dedere aut judicare.It is substantiated that, along with treaties and customary (at least for the most serious international crimes) enshrining the principle of aut dedere aut judicare, national criminal law is an important source of the obligation to extradite or prosecute. The effective implementation of the principle of aut dedere aut judicare in each specific case will depend on the state’s fulfillment of both its international obligations and the implementation of the necessary measures (in particular, regarding the establishment of jurisdiction over offenders and criminal offenses) defined in national legislation with regard to extradition and prosecution.