Внутрішньокишковий тиск при реконструктивно-відновних операціях у стомованих хворих

Abstract

Мета роботи: покращення результатів лікування хворих з хірургічною патологією ободової кишки шляхом розпрацювання і впровадження патогенетично обгрунтованого алгоритму лікування та техніки створення анастомозу, направленого на зниження частоти післяопераційних ускладнень. Матеріали і методи дослідження. В групі з 30 пацієнтів вимірювали внутрішньокишковий тиск (ВКТ) в післяопераційному періоді. Під час операції крім трансанального дренажу, який заводили вище анастомозу на 5-10 см., проводили трубку діаметром 0,5 см., кінець якої встановлювали на рівні товстокишкового анастомозу (ТКА). Вимірювання тиску проводили методом Вальдмана протягом 72 год з моменту операції, кожні 4 години. При цьому виконували 2 вимірювання - до і після промивання трансанального дренажу. При виконанні відновного втручання ТКА за розробленою методикою виконали - 17, ручний дворядний ТКА - 3, апаратний ТКА – 10 хворим. Результати досліджень та їх обговорення. Встановлено, що в післяопераційному періоді в ободовій кишці відзначається зростання ВКТ (Р) протягом перших 24-36 год. (t) в середньому до 5,3 ± 0,1 мм рт. ст., з подальшим зниженням цього рівня протягом наступних 12-20 год. до 2,1 ± 0,3 мм рт. ст. Через 20 хв після промивання трансанального дренажу і відходження «промивних вод» рівень ВКТ знижується в середньому на 3,0 ± 1,3 мм рт. ст. Це зниження утримувалося протягом 3-5 год, після чого відмічено поступове зростання рівня ВКТ. При застосуванні традиційного дворядного анастомозу у 2 хворих відмічено в одному спостереженні неспроможність ТКА, у другого - анастомозит. ТКА розробленим способом виконано 17 хворим, апаратний ТКА - 10 хворим, анастомозит розвинувся у 1 пацієнта. Ускладнення зустрілися переважно при застосуванні ручного традиційного шва (10%). У всіх хворих з розвиненими порушеннями загоєння анастомозу відмічається підвищення ВКТ через 16-60 год. до 11,4 ± 0,2 мм рт. ст., з піком близько 16,3-17,1 мм рт. ст., що спостерігалось аж до розвитку неспроможності анастомозу, з наступним рызким зниження ВКТ. При анастомозиті подібного зниження ВКТ не було. Мало значення не тільки стійке підвищення ВКТ з критичним рівнем до 16,3-17,1 мм рт. ст., а й тривалість впливу його протягом 12-18 год