Патогенез порушення цілісності анастомозу та програма профілактики при хірургічному лікуванні захворювань ободової кишки

Abstract

Мета. Встановити вплив внутрішньокишкового тиску (ВКТ) на цілісність кишкового анастомозу та запропонувати способи профілактики неспроможності при хірургічному лікуванні захворювань ободової кишки. Матеріали і методи. Вимірювали ВКТ у 30 пацієнтів методом Вальдмана протягом 72 год після операції – до і після промивання трансанального дренажу (кожні 4 години). Первинна операція – резекція сигмовидної кишки з формуванням одноствольної колостоми. Відновне втручання провели через 3 місяці з формуванням товстокишкового анастомозу (ТКА) за розробленою методикою (n=17), ручного дворядного ТКА (n=3), апаратного ТКА (n=10). Результати. Відзначалося зростання ВКТ протягом перших 24-36 год. до 5,3 ± 0,1 мм рт. ст., із зниженням протягом наступних 12-20 год. до 2,1 ± 0,3 мм рт. ст. Через 20 хв після промивання трансанального дренажу ВКТ знижувався на 3,0 ± 1,3 мм рт. ст., а через 3-5 год. поступово зростав. При застосуванні двохрядного анастомозу відмічені неспроможність ТКА (n=1), анастомозит (n=1); при застосуванні апаратного ТКА – анастомозит (n=1). При порушенні загоєння кишкового шва відмічалося підвищення ВКТ через 16-60 год. до 11,4 ± 0,2 мм рт. ст., з піком 16,3-17,1 мм рт. ст. і тривалістю 12-18 год. Профілактичні заходи спрямовані на зниження ВКТ та усунення сприяючих місцевих і загальних факторів. Висновки. Некорегований ВКТ в межах 16,3-17,1 мм рт. ст. протягом 12-18 год. призводить до ускладненого перебігу післяопераційного періоду. В основі профілактики лежать прямі і непрямі методи декомпресії міжкишкового анастомозу.