Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал:
https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/handle/lib/44029
Назва: | Метафізичний дискурс самотності в українській новелі кінця ХІХ – ХХ століть |
Інші назви: | METAPHYSICAL DISCOURSE OF SOLITUDE IN THE SHORT STORY GENRE OF UKRAINIAN LITERATURE AT THE END OF XIXth – THE XXth CENTURIES |
Автори: | Лях, Тетяна Олегівна |
Ключові слова: | Літературознавство, самотність, метафізичний дискурс, екзистенційний стан, символ, новела, модернізм |
Дата публікації: | 2022 |
Видавництво: | Видавничий дім "Гельветика" |
Бібліографічний опис: | Актуальні питання гуманітарних наук: міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Дрогобич: Видавничий дім "Гельветика", 2022. Вип. 47. Том 2. С. 107-113. |
Серія/номер: | Гуманітарні науки; |
Короткий огляд (реферат): | У статті досліджується феномен самотності в новелах Михайла Коцюбинського, Марка Черемшини, Василя Стефаника, Івана Чендея та ін. Екзистенційні стани самотності, болю, смерті у творах українських новелістів проаналізовано в метафізичному дискурсі, тобто філософського вчення про надчуттєві принципи буття. Проаналізовано поетику української новели, відзначено психологізм, ліризм, образи, символи, художні деталі, які розкривають проблему самотності в художньому творі. В автобіографічних новелах Михайла Коцюбинського «Intermezzo», Марка Черемшини «Карби», Василя Стефаника «Моє слово» самотність митця спонукає до творчості і розуміння світу в метафізичній площині. Концепт «негативної самотності» (М. Мовчан), яка веде до відчуження людини від світу, деструкції, загибелі досліджено в новелах Марка Черемшини «Дід», «Бабин хід», Василя Стефаника «Сама-саміська», Михайла Яцківа «Тихий світ» та інших творах. Буття персонажів названих новел визначають самотність і смерть. Разом із соціальною проблемою відчуженості людини в суспільстві автори в метафізичному ключі осмислюють філософію людського існування, його скороминучість на тлі вічного природного буття, трагізм безсилля людини перед злим фатумом. Самотність як стан, у якому людині відкривається метафізичний горизонт буття, відновлюється втрачений зв’язок із Абсолютом, простежено в новелі Василя Стефаника «Сини». Українські письменники пізнішої літературної епохи також звертаються до теми самотньої людини, показують своїх персонажів у стані відчаю, страждання, смерті, які зміщують навіть реалістичний твір у площину метафізичного. Найбільш яскраво це помітно в новелах Івана Чендея. Письменник осмислює самотність людини крізь призму її усвідомлення або неусвідомлення зв’язку зі своєї малою батьківщиною, рідним домом. Дослідження доповнює відомості про українську новелістику кінця ХІХ – ХХ століть, філософське бачення українськими письменниками людини у світі, а також накреслює орієнтири подальшого вивчення української літератури в контексті міждисциплінарних досліджень. |
Тип: | Text |
Тип публікації: | Стаття |
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): | https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/handle/lib/44029 |
ISSN: | 2308-4855 2308-4863 |
Розташовується у зібраннях: | Наукові публікації кафедри громадського здоров'я та гуманітарних дисциплін |
Файли цього матеріалу:
Файл | Опис | Розмір | Формат | |
---|---|---|---|---|
47-2_2022 (2).pdf | Метафізичний дискурс самотності в українській новелі кінця ХІХ – ХХ століть | 489.52 kB | Adobe PDF | Переглянути/Відкрити |
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.