Архетип мудрого старого як метафізичний аспект новелістики Василя Стефаника

Abstract

Архетипи є важливим феноменом людської психіки. Вони відображають певну духовну енергію, яку К.-Ґ. Юнґ назвав «колективною» для всього людства. Вона наповнює не тільки людське буття, а й складає внутрішню суть мистецтва. Цей підхід дає підстави розглядати вчення про колективне несвідоме та архетипи в метафізичному дискурсі. Метафізичне в художньому творі насамперед охоплює індивідуальне сприйняття світу та його трансцендентних основ шляхом рефлексій і духовного самозаглиблення письменника. Переживання митця найчастіше актуалізуються в художніх образах, архетипах. Філософування автора, його духовний феномен у художньому творі часто відображає архетип мудрого старого. У пропонованій статті досліджено архетип мудрого старого як метафізичний аспект новелістики В. Стефаника. Цей архетип транслює в тексті філософування митця, пошуки ним сенсу людського буття, особливо в контексті національно-визвольних змагань українців на зламі минулих століть. У новелі В. Стефаника «Вона – земля» архетип мудрого старого явлений в образі Семена. В устах цього персонажа звучить філософія землі Стефаника, що є лейтмотивом майже всієї творчості автора. Семен радить повернутися додому, до рідної землі, і цим відновлює гармонію в бутті людей, котрі її втратили в роки воєнного лихоліття. У новелі «Дід Гриць» також спостерігаємо вказаний архетип в образі головного персонажа. Дід Гриць сповідує національну ідею, дух боротьби за волю і правду він передає своїм онукам. У новелі «Роса» архетип мудрого старого закодовано в образі Лазаря, котрий на схилі літ осмислює сенс власного життя і майбутнього своїх нащадків. Пропонована розвідка доповнює наукові студії, присвячені творчості В. Стефаника, накреслює аспекти вивчення української новелістики у царині архетипної критики та в контексті міждисциплінарних студій.