Обман як дефект волі крізь призму теорії та практики

Abstract

У статті досліджується правова природа правочинів, вчинених під впливом обману. Обман розглядається як вада волі і підстава недійсності правочину. Констатується оспорюваність такого правочину. Даний правочин може бути визнаний недійсним у разі звернення особи, яка вчинила правочин, до суду. З’ясовується зміст поняття «обман», а також його особливості. Наводиться власне бачення цього поняття. Аналізуються основні ознаки обману. Констатується, що основною умовою обману є умисел. Умисел розглядається як феномен, який відрізняє правочини, вчинені під впливом обману, від інших правочинів із вадами волі. Зазначається, що обман може вчинятися в активній та пасивній формі. У дослідженні аналізується судова практика з питань недійсності правочинів, вчинених під впливом обману. Констатується важкість доведення факту обману потерпілою особою в суді.