Історична ґенеза нормотворчої діяльності держави (Новий час)

Abstract

У статті досліджуються особливості нормотворчої діяльності європейських держав та України в Новий час (період з 1492 року до початку XX століття), історія кодифікації європейського права, а також процедурні правила здійснення нормотворчої діяльності держави та її органів. Вивчаються державно-правові вчення тогочасного періоду, які слугували теоретичним підґрунтям для розуміння ролі держа- ви у здійсненні нормотворчої діяльності та найбільше вплинули на зовнішні форми права. Зокрема, розглядаються абстрактна модель ідеального державного устрою на основі теорії суверенітету, яку обґрунтував Томас Гоббс, вчення про державу, її функції та поділ влади на парламентську, виконавчу і федеральну Джона Лока, договірна теорія держави, її функцій, роль закону в державі і суспільстві Жана- Жака Руссо, засади функціонування і роль держави в упорядкуванні суспільного життя через формування позитивних законів Ш.Л. де Монтеск’є, погляди французького знавця римського права Роберта-Джозефа Потьє. Досліджується також вчення про правову державу (Rechtstaat), у рамках якого обґрунтовано належність повноважень із правового регулювання суспільних відносин до суверенного пра- ва держави, і на основі принципу поділу влади – до компетенції представницьких органів влади. Обґрунтовується висновок про те, що в період Нового часу продовжувалось створення теоретичного підґрунтя для розуміння ролі держави у здійсненні ефективної нормот- ворчої діяльності, удосконалювалось вчення про зовнішні форми права, що дозволило більшості країн Європи сформувати досконалі нормативні системи з високим рівнем кодифікації. Утвердився парламент як представницький орган, у багатьох країнах реалізована ідея поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову зі взаємними стримуваннями і противагами, обґрунтована природа нормотворчих функцій держави, досліджені природа і межі урядової нормотворчості, сформувалися законодавча і нормотворча процедура. Хоча у практичній діяльності держав переважали патерналістське чи, у кращому разі, ліберальне розуміння держави, а також позитивістське розуміння права, що найбільше викривлення знайшло в марксистсько-ленінському вченні про державу і право і призвело до масових порушень прав людини в період сталінського режиму та злочинів проти людства у фашистській Німеччині.