Розвиток демократії та етнічні процеси в Україні (на прикладі Закарпаття)

Abstract

Фактичний матеріал, наведений у статті дає підстави автору твердити наступне: 1) існує паритет етнонаціонального обличчя та соціально-економічних мотивацій еміграційних потоків населення краю. З іншого боку, статистика фіксує імміграційний приріст з числа українців з країн СНД, інших регіонів України. Еміграція українців має переважно трудовий характер. Відповідно, маємо підстави твердити, що результати Всеукраїнського перепису 2001 р. засвідчать зменшення числа угорців, росіян, німців, євреїв краю та збільшення українців області в абсолютних числах та у відсотковому відношенні; 2) проблема політичного русинства в умовах української державності продовжувала за інерцією домагань неокомуністичної еліти знаходитись в центрі етнополітичної арени краю. Однак, починаючи із другої половини 1990-х рр. фактично виявилася нежиттєздатність цієї ідеї. Протиречивими виявилися українсько-угорські стосунки через встановлення символічного пам’ятного знаку угорців на українській території (Верецький перевал); 3) процес демократизації найбільш повно відобразився на етнокультурній складовій етнічних процесів на Закарпатті. Поступово формуєтья вдосконалена система рідномовної освіти, чисельні національно-культурні товариства стали генераторами етнокультурного ренесансу. Засоби масової інформації висвітлюють соціально-культурне життя національних меншин. Єдиний в Україні Центр культур національних меншин із 1999 р. проводить роботу по координації загального процесу етнокультурного відродження; 4) за роки становлення української державності на теренах Закарпаття поступово формується нове покоління українців, представників національних меншин. Воно продукує нову систему етнокультурних цінностей власної етнічної та національної/громадянської культури. Фактор незалежності України, таким чином, є системоутворюючим чинником подібного modus vivendi.