Перспективи використання біоімпедансометрії у хворих на хронічний гепатит С.

Abstract

Резюме. Вступ. Надмірна маса тіла та ожиріння у хворих на хронічний гепатит С (ХГС) стимулюють розвиток метаболічного синдрому (МС), що характеризується інсулінорезистентністю (ІР), цукровим ді- абетом 2-го типу (ЦД 2-го типу), артеріальною гіпертензією, дисліпідемією та неалкогольною жировою хворобою печінки (НАЖБП). Мета дослідження. Вивчити можливість використання біоімпедансного дослідження у хворих на хронічний гепатит С шляхом порівняння отриманих даних із іншими метаболічними показниками. Матеріали та методи. До дослідження залучено 82 хворих із діагнозом ХГС, із яких 26 хворих на ХГС без НАЖХП, що склали групу 1 та 56 осіб, що мали ХГС поєднаний із НАЖХП та склали групу 2. Чоловіків було 53,7% (44), жінок 46,3% (38). Середній вік пацієнтів – 58,5±1,5 року. Всі хворі завершили курс специфічної противірусної терапії: софосбувір 400 мг + даклатасвір 60 мг х 1 раз на добу протягом 12 тижнів. Контр- ольну групу (n=25, середній вік 33,2±1,5 року) склали практично здорові особи. У роботі використано імуноферментний аналіз (ELISA) для визначення рівнів лептину і адипонектину та визначення компонент- ного складу тіла за допомогою біоімпедансного аналізатора Tanita MС-780 (Японія). Результати досліджень. У обстежених хворих на ХГС спостерігається дисбаланс гормонів жирової тканини у вигляді зниження вмісту адипонектину та підвищення вмісту лептину, не залежно від індексу маси тіла. Знижений вміст адипонектину у хворих на ХГС корелює із ступенем стеатозу печінки (r=0,34; р<0,05), та підвищеним рівнем лептину (15,45±1,71 нг/мл проти 7,03±0,52 нг/мл; р<0,05). Виявлена по- зитивна кореляція значень лептину (r=0,49; p<0,05) зі ступенем жирової інфільтрації печінки, тоді як аналогічний взаємозв’язок співвідношення адипонектин/лептин мав негативний характер (r=-0,34; p<0,05). Із збільшенням рівня лептину та зменшенням коефіцієнта адипонектин/лептин зростав сту- пінь стеатозу печінки. У 72 % хворих спостерігалося підвищення ЗХ і ЛПНЩ, у 51 % – гіпертригліцериде- мія. У 12 із 26 осіб (46,2%) 1 групи виявлено тенденцію до підвищення жирової маси ((23,15±0,42) % у чоловіків та (36,8±0,69) % у жінок) при нормальному індексові тіла. Достовірно підвищений вміст жиро вої маси зареєстровано у пацієнтів 2 групи ((28,52±1,24) % у чоловіків та (39,21±1,25) % у жінок). У хво рих на ХГС із нормальним показником ІМТ паралельно із підвищенням вмісту жирової маси вияв- лений де фіцит м’язової маси, що зумовлено наявністю вісцерального ожиріння. Вміст рідини та кістко- ва маса у всіх обстежуваних пацієнтів були в межах норми. Висновки. Встановлено, що у 46,2% хворих на ХГС при нормальному показнику ІМТ за результата- ми біоімпедансного дослідження складу тіла спостерігається ожиріння та дисфункція гормонів жирової тканини, що супроводжується вищими стадіями стеатозу печінки. Тому хворим на ХГС до комплексного обстеження необхідно включати не тільки визначення показників ліпідного обміну та ІМТ, але й дослі- дження складу тіла (вміст жирової, м’язової, кісткової маси та рідини в організмі).