Роль іронії в романах Г. Ментел та І. Мак’юена: динаміка конфігурацій від постмодернізму до постпостмодернізму

Abstract

У статті розглянуто роль іронії в сучасних британських романах Гіларі Ментел та Іена Мак’юена. Критики й літературознавці вважають зазначених авторів одними з чільних представників сучасного літературного ландшафту, який визначають у категоріях постпостмодернізму. Досліджено, що теоретичні міркування Мартіна Пола Іва (Martin Paul Eve) про відхід від іронії як визначального принципу в сучасних романах є правомірним. Визначено, що ця тенденція знаходить своє підтвердження в аналізованих у статті романах Гіларі Ментел та Іена Мак’юена. Згідно з поглядами М. П. Іва, іронія вважалась фундаментальним компонентом художнього ландшафту постмодерністського періоду. Узагальнено, що нині іронія не є модусом сприйняття художньої дійсності, проте залишається компонентом мовлення персонажів, слугуючи формою інтенсифікації подієвого розгортання. Оповідачам не притаманний іронічний спосіб сприйняття реальності, натомість вони дотримуються максимально об’єктивного погляду на світ, вдаючись до наукового або псеевдонаукового світосприйняття. Оповідачам властива гносеологічна заглибленість, що передбачає домінування пізнання над вираженням. Досліджено, що наратори в романах прагнуть аналітично розкласти реальність, наголошуючи на складності явищ фізичного світу та багатовимірність людської природи, вдаючись до термінів і професійної лексики тощо. Зазначена стратегія відрізняється від постмодерністського наративу, у якому іронія є формою дистанціювання від описуваної дійсності. Проаналізовано, що іронічний модус сприйняття дійсності не відповідає гносеологічним настановам постпостмодерністського роману. Визначено, що іронія не передбачає пізнання дійсності, її аналітичного осмислення, представлення нових тем, що визначають топіку сучасного британського літературного ландшафту. Зміна стильових і світоглядних конфігурацій у лоні британського роману початку 21 ст. детермінує експлікацію інших світоглядних параметрів і представлення таких наративних технік, які корелюють із епістемологічною настановою постпостмодернізму. Досліджено, що в романі «Wolf Hall» Г. Ментел іронія виконує розважальну функцію, сприяючи динамізації наративу, зокрема полегшуючи сприйняття подій із минулого й маркуючи ставлення до комічних епізодів у житті персонажів. У романі «Субота» І. Мак’юена іронія поступається скептичному ставленню до дійсності й представлена у вигляді переважно самоіронії протагоніста в контексті неможливості за допомогою медицини зокрема й науки загалом пояснити всі складності в організації світу й людини зокрема.

In the paper, the author has outlined the role of irony in the contemporary British novels written by Hilary Mantel and Ian McEwan. Critics and literary scholars consider these authors to be among the prominent representatives of the contemporary literary landscape, which is defined in the categories of post-postmodernism. It has been investigated that Martin Paul Eve's theoretical views about distancing from irony as a defining principle in contemporary fiction is legitimate. It is determined that this tendency finds its confirmation in the novels written by Mantel and McEwan. According to M. P. Ive's consideration, irony is defined as a fundamental component of the novelistic landscape of the postmodern period. It is summarized that irony is not a mode of perception of reality, but remains a component of characters' speech, serving as a form of intensification of the unfolding of events in the post-postmodern novels. Narrators do not have an ironic way of perceiving reality, instead, they adhere to the most objective view of the world, resorting to a scientific or pseudoscientific worldview. Narrators are characterized by epistemological deepness, which presupposes the dominance of cognition over expression. It has been spotlighted that the narrators in the novels strive to analyze reality analytically, emphasizing the complexity of the phenomena of the physical world and the multifaceted human nature, resorting to terms and professional vocabulary, etc. This strategy differs from the postmodern narrative, in which irony is a form of distancing from the described reality. It is analyzed that the ironic mode of perception of reality does not correspond to the epistemological guidelines of the post-postmodern novel. It was determined that irony does not involve the analysis of reality, its understanding and disposal of new topics that determine the contemporary British literary landscape. New stylistic and worldview configurations in the British novel of the beginning of the 21st century determine the explication of new worldview parameters and the presentation of such narrative techniques that correlate with the epistemological guidelines of post-postmodernism. It was studied that in Mantel’s novel “Wolf Hall”, irony performs an entertaining function, contributes to the intensification of the narrative, facilitates the perception of events from the past, marking the attitude towards comic episodes in the lives of the characters. In McEwan’s novel "Saturday", irony reinforces skeptical attitude to reality and is presented mainly in the form of self-irony of the protagonist in the context of the impossibility of using medicine in particular and science in general to explain all the complexities in the organization of the world and a human being in particular.