Розвиток резильєнтності педагога в умовах сталого розвитку

Abstract

У центрі концепції сталого розвитку перебуває людина, оскільки вона сама з її потребами є метою суспільної діяльності, і вона ж є основним фактором досягнення мети. Людина (як ресурс розвитку), з одного боку, − це біологічна істота, з іншого – носій інтелекту, творець і споживач інформації (в широкому розумінні), яка саме і є невичерпним ресурсом розвитку. Людина, як особливий вид ресурсів, не тільки наділена інтелектом, а й здатна робити вибір. Тому перехід людства до сталого розвитку сприятиме гармонізації взаємодії з природою всієї світової спільноти, формуванню сфери розуму (ноосфери), а мірою національного та індивідуального багатства стануть духовні цінності й знання людини, яка житиме в гармонії з навколишнім середовищем.Але сучасний етап розвитку суспільства характеризується низьким рівнем стабільності через високий і нерівномірний темп життя, що слабо піддається внутрішньому контролю та регулятивним механізмам. Це висуває високі вимоги до ресурсів людини, які необхідні їй не тільки для професійного становлення, а й для продуктивного розвитку, тобто: виконання професійної діяльності на належному рівні; протистояння важким життєвим умовам зі збереженням при цьому своєї людської сутності, цілісності та ідентичності; адаптування у складному швидкоплинному середовищі. Саме тому в останні роки в психології спостерігається стрімка зміна дослідницьких парадигм стосовно дослідження впливу стресорів.