Порівняльна характеристика консервативних та хірургічних методів лікування хронічної венозної недостатності

Abstract

Вступ. Поширеність хронічної венозної недостатності складає 5 – 50%, а трофічні зміни шкіри, включаючи виразки ніг зустрічається у 1 – 5% населення. Перебіг декомпенсованих форм хронічної венозної недостатності характеризується повільним загоєнням та високою частотою рецидиву трофічних виразок, що призводить до стійкої інвалідизації у більш ніж у половини (51,2%) пацієнтів. Питання хірургічного лікування декомпенсованих форм хронічної венозної недостатності до кінця не вирішені та потребують подальшого дослідження. Метою дослідження було порівняти ранні та віддалені результати хірургічного та консервативного лікування хронічної венозної недостатності нижніх кінцівок. Матеріали та методи дослідження. Проаналізовано результати лікування хронічної венозної недостатності у 929 пацієнтів. Залежно від проведеного лікування пацієнти були поділені на: І А групу – 432 (46,5%) хворих, які оперовані з приводу варикозної хвороби; І B групу – 154 (16,6%) пацієнтів, які оперовані з приводу тромбозу поверхневих вен; І С групу – 131 (14,1%) хворих з посттромботичною хворобою; ІІ групу – 212 (22,8%) пацієнтів, які отримали лише консерватине лікування. Результати дослідження та їх обговорення. Кумуляційний аналіз показав добрі та задовільні результати лікування протягом 3 років спостереження у 86,6%, 89,6%, 86,7% та 18,3% пацієнтів І А, І В, І С та ІІ груп відповідно. Кількісна оцінка результатів лікування засвідчила, що загальний клінічний рахунок до операції у І А, І В та І С групах склав 15,4±2,42; 16,2±2,24 та 14,9±1,63 бали, а після операції – 0,81±0,17; 1,22±0,31 та 1,78±0,26 відповідно. Найменший регрес клінічної симптоматики спостерігали в ІІ групі пацієнтів – з 15,8±2,26 до 5,62±1,78 балів. Висновки. Операційне лікування декомпенсованих форм хронічної венозної недостатності дозволило досягти позитивного результату у 86,6 – 89,6% пацієнтів, проти 18,3% за ізольованого консервативного лікування. За умови хірургічного лікування відсоток прогресування хронічної веноної недостатності вдалося знизити з 44,1% до 1,8 – 16,7%.