Виховний компонент педагогіки Олександра Духновича.

Abstract

Стаття присвячена аналізу малодослідженої в історико-педагогічній літературі проблеми – внеску визначного педагога Олександра Духновича в теорію і практику національного виховання. Розкрито основні концептуальні положення, на яких ґрунтується виховна концепція О. Духновича, її зміст, методи та принципи виховання – народності, природовідповідності, культуровідповідності. Виокремлено низку методів і засобів, які О. Духнович радив використовувати у національному вихованні: рідну мову як найважливіший засіб виховання патріотизму, історію як «вчительку життя», усну народну творчість, традиції й обряди, бесіду, приклад, переконання, заохочення, педагогічну вимогу, спілкування з духовним наставником, вивчення Біблії, виховання «страху Божого», віри, надії, любові, таїнства, молитву, участь у церковних службах та ін. Сформульовано кінцеву мету виховання – виховання людини на славу Бога і на користь Батьківщині. Схарактеризовано О. Духновича як типового представника релігійного духу українства і доведено, що домінантними напрямами в його концепції національного виховання є морально-релігійне і патріотичне виховання. Визначено низку християнських чеснот, на які повинні орієнтуватися вчителі та наставники у формуванні виховного ідеалу. На основі докладного студіювання різножанрової творчості О. Духновича визначено і схарактеризовано принципи і духовні цілі, що лежать в основі його духовної педагогіки – принцип любові, христоцентричність, виконання заповідей Христа, ґрунтовне вивчення духовної та культурної спадщини рідного краю. Наголошено на педагогічній цінності й актуальності виховних ідей і настанов О. Духновича на сучасному етапі національного відродження українського народу. Стверджено, що сучасна українська школа повинна виховувати молодь в національно-релігійному дусі; домінантою має бути служіння Богові й Батьківщині, як учив ще в XIX ст. духовний наставник Олександр Духновича.